Катування є одним із найпоширеніших злочинів, що вчиняються під час триваючого повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За даними Харківської правозахисної групи (ХПГ), майже кожен, хто потрапляє під контроль Росії та безпосередньо контактує з російськими військовослужбовцями, державними службовцями, працівниками правоохоронних органів, представниками окупаційної влади або підконтрольних їй маріонеткових адміністрацій, зазнає катувань або інших форм нелюдського поводження.

Це також стосується осіб, які наразі вважаються зниклими безвісти. Якщо вони не були вбиті або не змогли втекти, то ті, хто зник, перебуваючи під контролем Росії, майже напевно зазнали катувань. Жертвами катувань стали як жінки, так і чоловіки, а також цивільні особи й військовополонені. Катувань зазнали практично всі військовополонені та щонайменше 90% цивільних осіб, які перебували в незаконному ув’язненні.

Численні доповіді міжнародних організацій неодноразово підтверджували ці факти. Зокрема, в останній доповіді Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, представленій Раді ООН з прав людини (A/HRC/58/67) 19 березня 2025 року, зазначається:

«У місцях несвободи на окупованих Росією територіях України та в Російській Федерації російська влада систематично застосовувала катування щодо окремих категорій затриманих з метою отримання інформації, примусу та залякування. Найбільш жорстокі форми катувань застосовувалися під час допитів, які часто проводили співробітники Федеральної служби безпеки та Слідчого комітету Російської Федерації. Наявні докази свідчать про те, що за присутності співробітників Федеральної служби безпеки в місцях несвободи саме вони здійснювали найвищі владні повноваження щодо всіх інших служб і підрозділів, включаючи керівників установ, та віддавали накази.

Російська влада систематично використовувала сексуальне насильство як форму катувань щодо затриманих чоловіків. У доповіді також наведено додаткові випадки воєнних злочинів, пов’язаних зі зґвалтуванням та сексуальним насильством, вчинених як форма катувань щодо затриманих жінок».

Подібних висновків дійшло також Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини. Його доповіді також підтверджують, що російська влада систематично й масово піддає українських військовополонених і цивільних затриманих катуванням, жорстокому поводженню та утримує їх у нелюдських умовах. На сьогодні встановлено персональні дані 115 осіб, які загинули внаслідок катувань.

Від початку повномасштабного вторгнення Харківська правозахисна група (ХПГ) набула значного досвіду у документуванні випадків катувань, вчинених російськими військовослужбовцями, співробітниками російських правоохоронних органів та представниками державної влади Російської Федерації. Наразі юристи ХПГ задокументували 1138 випадків (серед постраждалих — 25 дітей), щодо яких є обґрунтовані підстави вважати, що мало місце застосування катувань. До цієї кількості входять як цивільні особи, так і військовослужбовці, які перебували або перебувають у полоні та під контролем Росії. Основним джерелом інформації про випадки катувань та їхні обставини є безпосередні інтерв’ю з потерпілими та свідками. 

Найбільшому ризику в умовах окупації піддавалися колишні військовослужбовці, які проходили службу у Збройних Силах України у 2014–2021 роках, працівники правоохоронних органів, прикордонники, рятувальники, працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, громадські діячі, підприємці, журналісти та священнослужителі. Складається враження, що представники окупаційних сил заздалегідь мали списки таких осіб. Їх або викрадали, після чого вони безслідно зникли, або незаконно затримували й утримували у місцях несвободи — здебільшого неофіційних і часто зовсім непридатних для утримання людей, де самі умови могли бути кваліфіковані як катування. Крім того, затриманих піддавали жорстоким тортурам, намагаючись отримати потрібну інформацію або примусити їх до зізнань, зокрема щодо нібито сприяння Збройним Силам України шляхом коригування артилерійського вогню, або змусити їх демонструвати лояльність до Російської Федерації.

Катування є звичною практикою: вони широко поширені та застосовуються систематично. Їхнє географічне поширення відповідає районам бойових дій та окупованим територіям, а також охоплює територію самої Російської Федерації. Катування застосовуються у всіх місцях, де утримуються українські військовополонені та цивільні затримані. Це стосується як неофіційних місць утримання — підвалів, гаражів, ангарів, сараїв і покинутих будівель, — так і офіційних установ, спеціально призначених для тримання ув’язнених, зокрема камер у відділах поліції, ізоляторів тимчасового тримання, слідчих ізоляторів та виправних колоній.

Правозахисні організації та спільні ініціативи громадянського суспільства продовжують встановлювати місця утримання військовополонених. Завдяки цій роботі вже задокументовано 196 місць несвободи на території Російської Федерації та близько 84 — на тимчасово окупованих територіях України.

Катування застосовуються як під час затримання, так і після нього, протягом усього періоду перебування людей у неволі, зокрема в так званих фільтраційних таборах і під час етапування. Катування часто супроводжують інші злочини або передують їм, зокрема незаконному позбавленню волі, умисним убивствам, сексуальному насильству, насильницьким зникненням та іншим злочинам. Виявлені нами закономірності стосуються категорій потерпілих, які зазнають катувань, цілей і видів катувань, що застосовуються окупантами, а також найбільш поширених методів, які використовуються у всіх випадках.

Види та методи катувань

Катувань зазнають усі без винятку — як цивільні особи, так і військовослужбовці — у всіх місцях несвободи протягом усього періоду перебування в полоні. У кожному місці утримання, через яке проходить український полонений, створено нестерпні умови та атмосферу приниження й залякування. Полонені зазнають не лише фізичних катувань, а й психологічного тиску та жорстокого поводження.

Катування застосовуються як під час допитів, так і як складова повсякденного режиму утримання. Під час допитів вони мають цілеспрямований і максимально жорстокий характер та завжди здійснюються групою катів щодо однієї людини. Особи, які проводять допит, повідомляють його мету й піддають полоненого катуванням, намагаючись досягти бажаного результату.

Серед видів катувань, про які розповідали колишні полонені, можна виділити такі:

Побиття

Це найпоширеніша форма фізичного насильства, якій затримані піддаються протягом усього часу перебування в місцях несвободи на території Російської Федерації. За свідченнями колишніх полонених, побиття відбуваються в усіх місцях утримання, у будь-який час і під час будь-яких дій. Їх били під час етапування, при прибутті до різних установ, у камерах, під час перевірок, дорогою до душу чи їдальні, під час переміщення територією установи та по дорозі на допити. Побиття могли повторюватися кілька разів на день.

Побиття здійснюються як руками і ногами, так і різними знаряддями — палками, дубинками (палицями, кийками), інструментами (молотками, гайковими ключами тощо), пластиковими трубами, гумовими шлангами, канатами з зав’язаними вузлами, ременями із металевими пряжками та інших предметів. Людей били настільки жорстоко, що вони втрачали свідомість. Десяткам із 270 потерпілих, які звернулися по допомогу до Харківської правозахисної групи, вибили всі зуби.

Вони били мене битою, дуже сильно били по ногам. Відбили ногу, була зламана нога, ударів було близько п’ятдесяти штук. Ноги були аж чорні, не проходили місяці два, я не міг ходити. Також били по рукам, ребрам. В мене було зламано три ребра. Били до тих пір, поки я не втратив свідомість. Нас спочатку дуже сильно били. Нас били кожен день. Одного разу на перевірці мене також ударили електрошокером по яйцях. … нас били руками, ногами, палками, дубинками… держаком лопати… електрошокерами… (С. 3).

Катування електричним струмом

Російські правоохоронці використовували цей вид катування дуже широко. Застосовується як з використанням електропристроїв, клеми яких приєднуються до частин тіла жертви, так і з використанням спеціальних пристроїв — електрошокерів. Електричний струм застосовували до різних частин тіла: рук, ніг, уздовж хребта, куприка, статевих органів, сідниць, п’ят, голови та ділянки під ребрами.

Електричний струм використовувався як під час допитів для отримання зізнань і свідчень, так і в повсякденному поводженні із затриманими. Під час допитів його застосовували тривалий час, завдаючи потерпілим сильних фізичних страждань. В інших випадках електрошок використовували як засіб «стимулювання» затриманих, щоб змусити їх швидше рухатися та беззаперечно виконувати вимоги й накази охоронців.

мене шокером били в район ніг. Зажимали шокер, щоб він працював протягом кількох секунд, а потім цим шокером притискали до тіла і проводили по спині від шиї до копчика. Також били в пальці рук (С. 9).

Стресові пози та надмірне фізичне навантаження

До цього виду катувань належать випадки, коли полонених змушують тривалий час перебувати в певних положеннях або виконувати фізичні вправи. Така форма катувань є поширеною практикою в російському полоні. Представники російських силових структур використовують її для того, щоб заповнити весь час перебування полонених у місцях несвободи. Вона є складовою повсякденного режиму утримання.

Іншим поширеним положенням була так звана «ластівка» — положення у нахилі вперед, голова притулена до стіни, руки підняті вгору позаду корпусу або «розтяжки» — положення обличчям до стіни, руки підняті вгору з долонями на стіні (іноді тильними боками долонь до стіни), ноги на ширині плечей.

Примушування полонених перебувати у стресових позах та виконувати фізичні вправи мало однакову мету й наслідки. Обмеження можливості вільно рухатися та змінювати положення тіла, тривале перебування в незручних і неприродних позах, а також у положеннях, що потребують спеціальної фізичної підготовки (наприклад, поза «шпагат»), у поєднанні з надмірними фізичними навантаженнями в умовах хронічного недоїдання й фізичного ослаблення свідчать про намір катів виснажити та принизити полонених 

Нам сказали, що ми повинні постійно стояти. Опиратися не можна було, присісти не можна було, поворухнутися не можна було. В туалет і воду пити можна лише за дозволом. Якщо ми цього не виконували, то нас виводили в коридор і  били. Ми повинні були стояти з 6:00 ранку до 22:00 вечора. І я так стояв кожен день з 10 лютого 2023 року до 23 жовтня 2024 року. Внаслідок того що я стояв, в мене проблеми з ногами, мені дали третю групу інвалідності пожиттєво (С. 3).

Сексуалізовані методи катувань

Сексуалізоване насильство включає не лише зґвалтування, примушування до статевих актів чи інші дії, пов’язані з проникненням у тіло людини, а й інші форми насильства, які не передбачають проникнення або навіть фізичного контакту. Опитані неохоче розповідали про випадки сексуалізованого насильства. Водночас саме такі епізоди, ймовірно, завдали їм найбільших психологічних страждань, що зрештою й спонукало більшість із них розповісти про пережите.

Затримані не повідомляли про конкретні випадки зґвалтування, однак щодо них систематично застосовувалося насильство, яке мало всі ознаки сексуалізованого. Воно включало удари по статевих органах і паховій ділянці, застосування електрошокерів до статевих органів та анального отвору, примусове роздягання й утримання оголеними, примушування виконувати фізичні вправи без одягу, погрози зґвалтуванням та його інсценування. Усі опитані зазначали, що погрози кастрацією та каліцтвом статевих органів були постійними й цілеспрямованими.

Свідчення колишніх полонених вказують на те , що сексуалізоване насильство застосовувалося головним чином із двома цілями: завдати шкоди сексуальному та репродуктивному здоров’ю потерпілих і максимально їх принизити. Після звільнення колишні полонені повідомляли про проблеми із сексуальним здоров’ям, зокрема незадовільні результати спермограми та болі в паховій ділянці. За словами опитаних, до потрапляння в полон вони не мали подібних проблем. 

Полонений згадував, що його постійно допитували двоє — лейтенант i товстий капітан. В допитах іноді брали участь засуджені, які відбували покарання у цьому місці несвободи. Полоненому погрожували тим, що якщо він не зізнається у підриві Драматичного театру у Маріуполі, то засуджений зґвалтує його. Після цієї погрози засуджений спустив штани, демонструючи готовність виконати наказ особи, що допитувала. Полонений заплакав і лейтенант наказав засудженому одягти штани. Але після цього лейтенант сказав, що полонений ніколи не буде мати дітей і з цими словами почав бити його електрострумом (електрошокером) по геніталіях. Полонений згадав, що у нього трапився шок (С. 6).

Погрози та імітація страти

Погрози вбивством і фізичним знищенням постійно супроводжували українських військовополонених у російському полоні. Опитані згадували, що з перших днів перебування в неволі російські військовослужбовці, бойовики так званих «ЛНР» і «ДНР», а також працівники російських правоохоронних органів погрожували їм убивством і розправою, заявляючи, що українці не повернуться додому живими.

Ці погрози не були персоналізованими й стосувалися всіх полонених, які їх чули. Вони були складовою щоденного психологічного тиску, що здійснювався щодо українців.   Разом з тим погрози та імітація страти мала й ознаки індивідуальних випадків катувань. Найчастіше таке траплялося під час допитів полонених, коли вони залишалися сам на сам з командою катів. Такі погрози та імітації відбувалися в контексті побиття чи катувань інших видів і завдяки цьому їх ймовірність іноді набувала ознак неминучості.

Один з полонених описав як в колонії в Мордовії, їх виводили на вулицю, ставили на коліна та імітували розстріл, кидаючи каміння у металевий щит. Лунав звук, схожий на постріл. Жертви не могли бачити, що це, і тому були дуже налякані та пригнічені. Тому часто вони втрачали контроль над своїми фізіологічними функціями і справляли природні потреби під себе.

Придушення/ асфіксія

Цей вид катувань полягає в умисному позбавленні людини можливості дихати шляхом перекриття дихальних шляхів. Такі дії здійснюються різними способами, зокрема шляхом здавлювання шиї руками, імітації утоплення через виливання великої кількості води на обличчя через тканину, надягання поліетиленового пакета на голову або утримання та ізоляція людини в тісному замкненому просторі без доступу до свіжого повітря протягом тривалого часу. 

Удушення найчастіше застосовувалося під час допитів і нерідко було складовою інших методів катування.

Особа С. 2 вказувала, що придушення за шию кати поєднували з одночасними ударами у сонячне сплетіння. Такі дії призводили до втрати свідомості полоненим. Після цього жертви «розбуджували» електрошокером і все починалося знову.

Цькування собаками

У виправних установах Російської Федерації службові собаки використовуються для охорони периметра та запобігання втечам засуджених. Їх також залучають під час етапування особливо небезпечних ув’язнених. Щодо українських полонених собак використовують як засіб залякування та спричинення їм тілесних ушкоджень .

Опитані свідчили, що поширеною була практика цькування полонених службовими собаками, зокрема віддавання собакам команд атакувати та кусати їх. Також собак у збудженому та агресивному стані тримали в безпосередній близькості до полонених 

Особа С.10 описував, що їм надали команду заповзати в приміщення повзком і в цей же час кінолог давав собаці команду атакувати тих, хто заповзає і тримати їх. Собака виконувала команду, хапаючи полоненого і тримаючи його за кінцівку. Особа С.10 згадувала, що його собака укусила двічі — за ногу і за сідницю під час прогулянки. У деяких полонених після укусів собаки залишилися шрами. 

При цьому полонені згадували, що медична допомога в таких випадках не надавалася.

Створення нелюдських та принизливих умов тримання

Умови, в яких утримували українських полонених, беззаперечно можуть розглядатися як форма катування, оскільки вони постійно викликали  у полонених почуття страху, вразливості, беззахисності та безпорадності. Полонені не могли нічого змінити й не мали жодної можливості впливати на ситуацію або власне становище. Вони не контролювали умови свого утримання, не могли подавати скарги, звертатися по допомогу чи шукати захисту в органах влади, організаціях або в окремих осіб. 

Полонені перебували під повним контролем росіян. Вони були позбавлені не лише всіх прав людини, а й найелементарніших фізичних і психологічних свобод, таких як можливість вільно пересуватися, займатися будь-якою діяльністю чи навіть задовольняти природні фізіологічні потреби.

Місця несвободи були настільки переповнені полоненими, що перебування в камерах ставало вкрай важким. Так, наприклад, у місті Куп’янськ катівню облаштували в ізоляторі тимчасового тримання, розрахованому на 140 осіб, однак фактично там утримували понад 500 полонених. У камері, призначеній для двох осіб, перебувало дев’ять чоловіків. 

Особливою формою тиску на полонених було примушування їх споживати знаки розрізнення зі своєї військової форми, вивчати державний гімн Російської Федерації, російські пісні та вірші, а також декламувати вірші й рахувати вголос. Тиск також був спрямований на інтелектуальну сферу: полоненим нав’язували російські пропагандистські наративи та забороняли не лише користуватися українською мовою, а й будь-яку мовленнєву активність загалом. 

Полонені повідомляли, що умови утримання були настільки нелюдськими, жорстокими й такими, що принижують людську гідність, що деякі з них намагалися вчинити самогубство.

Постійне фізичне насильство, зневажливе ставлення та приниження поєднувалися з повним контролем над тілами полонених, їхнім часом і простором, у якому вони перебували. Полоненим забороняли рахувати дні, стежити за датою чи місяцем, щоб дезорієнтувати їх і зробити абсолютно безпорадними.

Інші види катувань

Щодо полонених застосовувалися й інші, менш поширені види катувань. Опитані згадували катування вогнем, газом і зв’язуванням. Один із колишніх полонених розповів, що йому виривали нігті на ногах.

Влаштовували газові камери. Нам таке зробили один раз. Після перевірки ми забігали у камери, падали, бо нам було погано. Співробітники ФСІН та спецназівці розпилювали з балончиків газ у камеру і закривали всі отвори, при цьому наказували всім стояти й не ворушитися. Нам забороняли відчиняти вікно. Ми так стояли приблизно годину. У камері був дідусь, 71 рік, прізвище О., який втрачав свідомість. Ми не могли дихати, задихалися, з очей текли сльози.  (С. 5).

Катування є постійною практикою, що застосовується щодо всіх українців, які перебувають під повним контролем Росії. Це стосується як військовополонених, так і цивільних осіб. Масовий, систематичний і уніфікований  характер застосування катувань у всіх місцях несвободи, де утримуються українські полонені та цивільні затримані, свідчить про те, що це є скоординованою, санкціонованою та централізованою політикою Російської Федерації щодо українців.

Отримані свідчення вказують на численні порушення міжнародного права, вчинені російськими військовослужбовцями та пов’язаними з ними особами, включаючи діяння, що становлять міжнародні злочини відповідно до норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права.

Важливо наголосити, що станом на сьогодні в місцях несвободи на території Російської Федерації та на тимчасово окупованих територіях України утримуються щонайменше 20 тисяч цивільних осіб і 7 тисяч військовополонених, причому переважна більшість із них щоденно зазнає катувань.

Харківська правозахисна група (ХПГ) — одна з найстаріших правозахисних організацій України. ХПГ з 2014 року документує воєнні злочини на сході України, а від початку російського вторгнення 2022 року документує події, що мають ознаки злочинів відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України. ХПГ є однією із засновниць ініціативи T4P (Трибунал для Путіна), яка об’єднує понад два десятки організацій з метою притягнення Росії до відповідальності за вчинені злочини.

Від самого початку повномасштабного вторгнення Харківська правозахисна група розпочала документування воєнних злочинів, вчинених російськими військовослужбовцями та іншими особами, пов’язаними з Російською Федерацією. Масштаби, жорстокість і нелюдяність цих злочинів були й залишаються вражаючими, що зумовлює необхідність розширення підтримки та допомоги постраждалим. Основну увагу Харківська правозахисна група приділяє людям, які зазнали фізичного насильства та катувань, а також тим, чиї рідні або близькі були вбиті чи зникли безвісти.