Харківська правозахисна група (ХПГ) та Антидискримінаційний центр «Меморіал» — Брюссель направили спільну доповідь до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW). За підсумками 93-ї сесії, яка відбудеться у жовтні 2026 року, Комітет сформує Список питань до Російської Федерації.
Спільна доповідь ґрунтується на даних, зібраних ХПГ, і присвячена порушенням прав жінок, вчиненим Російською Федерацією на території України у 2022–2026 роках. У ній розглядаються:
- удари, руйнування та інші посягання на пологові будинки й заклади акушерської допомоги;
- насильницькі зникнення жінок;
- сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (CRSV), зокрема насильство та сексуалізовані практики в установах пенітенціарної системи РФ і на тимчасово окупованих територіях;
- незаконне позбавлення волі та катування;
- переслідування за проукраїнську позицію;
- примусова паспортизація та обумовлення доступу до базових послуг наявністю російського громадянства;
- використання дітей та інших членів сім’ї як засобу тиску на жінок;
- примусові переміщення та «видворення».
Автори доповіді вказують на ознаки системного характеру задокументованих порушень прав українських жінок. Зокрема, у доповіді аналізуються повторні удари по пологових закладах, застосування FPV-дронів, що дають змогу візуально спостерігати за ціллю до моменту ураження, а також перепрофілювання пологових закладів на військові госпіталі для російських військових. Ці випадки порушують питання про обізнаність відповідальних осіб щодо призначення таких об’єктів та їхнього особливого значення для жінок у зв’язку з вагітністю та пологами.
Іншим прикладом є насильство, катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження в місцях, де українські жінки позбавлені волі. Матеріали ХПГ свідчать про повторення схожих практик у різних установах і місцях утримання, зокрема примусового оголення, інвазивних обшуків, погроз зґвалтуванням та інших форм сексуалізованого насильства. У доповіді зазначається, що повторюваність таких практик у різних установах вказує на їхній інституційний характер, а не лише на окремі дії окремих співробітників.
Подібна повторюваність простежується і в задокументованих випадках викрадень та насильницьких зникнень жінок: протягом кількох років на територіях, розділених сотнями кілометрів, фіксувалися схожі методи — нічні або ранкові затримання озброєними особами, обшуки, вилучення засобів зв’язку, відсутність процесуальних документів та відмова повідомити родичам місце перебування затриманої.
Обґрунтовуючи відповідність теми доповіді мандату Комітету, автори посилаються на Загальну рекомендацію CEDAW № 30 (2013) щодо становища жінок у контексті запобігання конфліктам, у конфліктних та постконфліктних ситуаціях. У доповіді зазначається, що зобов’язання держав-учасниць Конвенції продовжують діяти під час збройного конфлікту та поширюються екстериторіально на осіб, які перебувають під їхнім ефективним контролем. Автори вважають це положення застосовним до тимчасово окупованих територій України та осіб, вивезених до Російської Федерації.