Повітряні тривоги, навчання в укриттях, наслідки дистанційної освіти та дитячий стрес: учитель англійської мови Миколаївської гімназії №20 Андрій Єрмачков розповідає, що сьогодні означає захищати право дитини на освіту.
Для дітей в Україні початок нового навчального року — це не лише повернення до уроків. В умовах війни школа стає простором безпеки, живого спілкування та підтримки — місцем, де дитина може навчатися, розвиватися як особистість, бути серед однолітків і відчувати, що її бачать, цінують і поважають.
Повітряні тривоги, вимушене переміщення, втрата домівок, тривале дистанційне навчання та постійний стрес стали частиною дитинства мільйонів українських дітей. Війна змінила і саму роль школи та вчителя.
Досвід учителя з Миколаєва
Про те, як ці зміни виглядають зсередини, під час правозахисного семінару у Львові цього літа розповів Андрій Єрмачков, учитель англійської мови Миколаївської гімназії №20, який понад 20 років працює у школі.
Семінар, присвячений проблемі моніторингу прав дітей в Україні, відбувся в липні 2026 року у Львові. Його провели Антидискрімінаційний центр «Меморіал»-Брюссель та Харківська правозахисна група. У заході взяли участь фахівці та фахівчині у сфері правозахисту, освіти, права, психології та соціальної роботи, які працюють із дітьми та займаються захистом їхніх прав.
Одним із учасників семінару був Андрій Єрмачков. У своєму виступі він розповів, як війна змінила повсякденне життя дітей, саму школу та роль учителя.
Миколаївська гімназія №20 також постраждала внаслідок війни. З 2022 року діти тривалий час навчалися онлайн, а повернення до очного навчання потребувало передусім створення безпечного укриття. Сьогодні гімназія працює очно, однак така можливість у Миколаєві є не в усіх дітей: частина шкіл досі продовжує дистанційне навчання.
Андрій наголошує: онлайн-формат не може повноцінно замінити школу. Не всі діти мають необхідну техніку та умови для дистанційного навчання, а тривалі періоди онлайн-освіти позначилися на рівні знань учнів.
Навіть після повернення за парти навчання залишається підпорядкованим реальності війни. Андрій описує ситуації, коли діти лише повернулися з укриття, сіли за парти — і знову лунає повітряна тривога. Всі знову спускаються в укриття, чекають відбою і повертаються до класу.
Побачити за поведінкою дитини її досвід
Війна приходить до класу не лише разом із сиренами.
Серед учнів Андрія є діти з різних областей України, зокрема ті, хто втратив домівки та був змушений переїхати. Пережитий стрес може проявлятися по-різному і не завжди в очевидний для людей навколо спосіб. Наприклад, дитина може постійно стукати олівцем під час уроку. Завдання вчителя, говорить Андрій, — не сприйняти це автоматично як неуважність чи погану поведінку, а зрозуміти, що за нею може стояти емоційний стан дитини.
Саме тому, на його думку, війна змінила й вимоги до професії вчителя.
«Вчитель зараз — це не методика в першу чергу, це емоційний інтелект».
Діти проводять у школі значну частину свого часу, тому здатність дорослих розуміти їхні емоції, реагувати на них і створювати позитивне середовище стає такою ж важливою, як і академічні навички.
Місце, куди хочеться повертатися
У школі Андрія є великий стіл із LEGO. Разом діти будують із конструктора свій Миколаїв — автовокзал, залізничний вокзал, знайомі місця міста. Це проста на перший погляд активність, але Андрій бачить, як вона допомагає дітям заспокоїтися, спілкуватися і знову відчувати себе частиною свого міста.
Діти проводять там перерви, постійно щось будують, а дехто, за словами вчителя, навіть не хотів іти на канікули. Для Андрія це один із важливих показників того, як діти почуваються у школі.
Він розповідає і про кількох учнів, які перебували за кордоном та долучалися до уроків дистанційно. Побачивши, яким стало навчання у школі, вони захотіли повернутися в Україну.
Для Андрія школа — це також місце, де зустрічаються діти з дуже різним життєвим досвідом. Завдання вчителя — допомогти їм не віддалятися одне від одного, а перетворювати складні ситуації на можливість для спілкування, об’єднання та дружби.
Право на освіту — це більше, ніж доступ до уроку
На початку нового навчального року досвід українських дітей нагадує: право на освіту не можна звести лише до доступу до підручника, комп’ютера чи онлайн-уроку.
Дитині потрібне безпечне місце для навчання. Їй потрібні однолітки та живе спілкування. Потрібні дорослі, здатні помітити її стан і підтримати. Потрібен простір, у якому навіть під час війни вона може не лише надолужувати втрачені знання, а й залишатися дитиною.
Сам Андрій формулює це значно простіше. Він говорить, що намагається змінювати шкільний простір — створювати нові куточки, місця для відпочинку, робити те, що у його силах, — заради одного:
«Щоб вони приходили і бачили, що їх люблять, що їх цінують, їх поважають».
Цього 1 вересня для дітей України повернення до школи означає значно більше, ніж повернення за парти. Це повернення до середовища, яке може дати їм відчуття безпеки, приналежності й нормальності — і захистити їхнє право не лише на освіту, а й на дитинство.
Дивіться у відео виступ Андрія Єрмачкова на семінарі АДЦ «Меморіал» у Львові.
Публікація створена в рамках проекту Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Антидискримінаційного центру «Меморіал-Брюссель» «Документування та аналіз міжнародних злочинів, скоєних збройними силами Росії після 24.02.2022, допомога жертвам цих злочинів та інформування про них», що фінансується Європейським Союзом. Висловлені погляди належать тільки автору (ам) і не обов’язково відображають точку зору Європейського Союзу. Ні Європейський Союз, ні організація-замовник не можуть нести за них відповідальність.
