Зворотний зв'язок Інформаційно-аналітичний портал RomaUa опублікував інтерв’ю з ромським громадським активістом із Херсонської області про 3 місяці життя у російській окупації.
В інтерв’ю Давид (ім’я змінено) розповідає, що вони очікували на ескалацію конфлікту з боку Росії та готувалися у разі небезпеки виїхати з області: зібрали речі, залили повний бак бензину. Після початку ескалації війни 24 лютого 2022 року, через інформацію про вибухи по всій території України, вони не розуміли, де безпечно, куди їхати та вирішили з сім’ями родичів ховатися у своєму будинку.
«У перші дні було чути багато пострілів та вибухів поблизу. Більшість часу ми проводили у бомбосховищі. Одним словом, це був жах. Постійний стрес від літаків, що пролітають над будинком… Це страшне відчуття того, що ти безсилий перед тим, що відбувається».
Згодом Давид почав, за підтримки місцевої української влади, допомагати ромському населенню: «Оскільки обсяги гуманітарної допомоги були досить обмеженими, то я їздив у різні точки нашого міста і розпитував у місцевих ромів, які сім’ї потребують допомоги в першу чергу. Пріоритетом було надання допомоги людям похилого віку, але я розвозив допомогу всім, у тому числі не ромському населенню. Іноді ми обмінювалися продуктами та товарами, оскільки у місті був великий дефіцит і багато товарів просто неможливо було знайти. Така взаємодопомога спостурігалас серед ромів у військовий час».
Давид розповідає, що до війни ромська громада складалася приблизно навпіл з кримської та сєрвицької груп, але більшість ромів-сєрвів поїхали, і місто виглядає спустошеним.
«…Війна та окупація Херсону особливо вдарили по найуразливіших верствах ромського населення. Наприклад, в одній із ромських громад до війни основним способом заробітку була робота на полях. Вони збирали врожай, чистили цибулю тощо. За день роботи вони могли заробити близько 400-500 гривень, цього вистачало їм на кілька днів. А потім їм знову треба було йти у поле. Тепер ці люди залишилися без жодного заробітку. Багато ромів приїжджає в наше і до сусідніх міст – здебільшого це люди з територій, де відбувалися активні бойові дії, вони позбулися будинків та всього майна. Мені відомо про випадки пограбування ромських будинків російськими військовими у сусідніх селах. Вони виносили звідти всі цінні речі, які знаходили: килими, техніку та інше. А в одному дворі зняли навіть ворота. Мені важко уявити, для чого вони їм знадобилися, можливо для створення укріплень. Переважно вони грабували покинуті будинки, але все ж і ті, де мешканці ще залишилися.
У людей, що залишилися часто забирають автомобілі. Один із місцевих ромів навіть розповідав, що він до цього підготувався, і тому «кадировці» не змогли забрати його машину, бо він заздалегідь вивів її з ладу, і вона просто не завелася. Але більшості пощастило менше. Той же чоловік розповів мені, що багато хто просто втік зі своїх сіл пішки, аби тільки врятувати своє життя».
На звинувачення України у нацизмі Давид відповідає, що проблеми із насильством з боку радикальних груп не можна замовчувати, і правоохоронні органи мають розслідувати такі випадки. Але аналогічна проблема існує і в країнах Європи, і в самій Росії – вбивство ромів скінхедами, насильство з боку силових органів (наприклад, у ромському поселенні Плеханово Тульської області), безперешкодна трансляція ксенофобних фільмів про ромів на російських федеральних каналах.
Через новини про насильницькі зникнення журналістів, активістів, депутатів, сусідів Давид не почувається в безпеці:
«…Я навчився цінувати те, що маю. Наприклад, те, що я раніше міг піти до братів і повернутися додому опівночі. Тоді це було чимось особливим. Зараз о шостій починається комендантська година, а йти вже нікуди, тому що більшість членів моєї родини роз’їхалися».