Добірка новин Харківської правозахисної групи (ХПГ) — однієї з найстаріших правозахисних організацій України. ХПГ з 2014 року документує воєнні злочини на сході України, а від початку російського вторгнення 2022 року документує події, що мають ознаки злочинів відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України. ХПГ є однією із засновниць ініціативи T4P (Трибунал для Путіна), яка об’єднує понад два десятки організацій з метою притягнення Росії до відповідальності за вчинені злочини.
Індоктринація та мілітаризація українських дітей Росією може становити злочин проти людяності
Про це заявили експерти Московського механізму ОБСЄ у доповіді “Про можливі порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом, правом у сфері прав людини та кримінальним правом, пов’язані з мілітаризацією та індоктринацією українських дітей Російською Федерацією”. У доповіді зазначено, що російська політика щодо українських дітей є чітко спланованою системою знищення української ідентичності, а катування та депортації містять ознаки воєнних злочинів і також можуть становити злочин проти людяності.
ХПГ коротко розповідає про доповідь:
Група незалежних експертів ОБСЄ вчергове підтвердила, що депортованих до Росії українських дітей часто влаштовували в прийомні сім’ї або всиновлювали за російським законодавством. Це порушує статтю 50 Четвертої Женевської конвенції та статей 8, 9, 10 і 21 Конвенції ООН про права дитини, наголошували експерти.
Крім того, Росія систематично перешкоджає возз’єднанню сімей та не створила жодного механізму для відновлення ідентичності, як того вимагає стаття 8 (2) Конвенції ООН про права дитини та як було рекомендовано Місією Московського механізму ще у 2023 році.
Місія також дійшла висновку, що російська законодавча система, яка регулює питання, що стосуються українських дітей на окупованих РФ територіях України, була розроблена цілеспрямовано і характеризується щонайменше чотирма особливостями.
По-перше, федеральне законодавство РФ розглядає освіту як інструмент державної безпеки й трансформації ідентичності, а федеральні освітні стандарти визначають формування російської громадянської ідентичності та лояльності як основні цілі.
По-друге, паспортизація — тобто набуття російського громадянства — де-факто стала обов’язковою, адже доступ до освіти, охорони здоров’я, працевлаштування та базових послуг залежить від наявності російських документів.
По-третє, межу між цивільною освітою та військовою службою системно знищували. Зокрема, обов’язкові предмети, такі як “Основи безпеки й захисту Батьківщини”, що були запроваджені у 8 – 11 класах з вересня 2024 року, інтегрують у стандартну шкільну програму навчання поводження зі зброєю, управління безпілотниками та тактичній медицині.
По-четверте, російське законодавство про так звані “тероризм” та “екстремізм” (передусім Федеральний закон №114-ФЗ та пов’язані з ним стратегічні документи) створює рамки, за яких прояви української ідентичності, мови та/чи історичної пам’яті в Росії та на тимчасово окупованих територіях України розглядаються як загрози безпеці. Запровадження вкрай розмитих правопорушень щодо “дискредитації” російських Збройних сил і “реабілітації нацизму” також підтримують цю тенденцію.
Як було зазначено у звіті, до ключових суб’єктів реалізації такої політики належать російські Міністерства освіти та оборони, правоохоронні органи РФ, Росгвардія, фінансовані державою військово-патріотичні молодіжні організації, зокрема ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту РФ, російською — ДОСААФ), “Рух перших”, “Юнармія” та центр “Воїн”, а також Російська православна церква.
Місія констатувала систематичні порушення Конвенції ООН про права дитини, зокрема: прав на ідентичність, сім’ю, освіту, інформацію, свободу думки, совісті та релігії, здоров’я, а також права на свободу та особисту недоторканність. Хоча, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, якнайкраще забезпечення інтересів дитини є найважливішим обов’язком, ті ж такі інтереси дитини були проігноровані в кожному аспекті політики РФ.
Згідно з міжнародним кримінальним правом, в ОБСЄ дійшли висновку, що практика системної індоктринації та мілітаризації може також становити злочин проти людяності у формі переслідування, спрямованого проти українських дітей на дискримінаційній основі як частина широкомасштабної й систематичної атаки.
Місія підтримала й висновок Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні стосовно того, що примусове переміщення та депортація українських дітей також можуть становити злочин проти людяності у формі депортації та примусового переміщення населення, і наголосила, що затримки повернення дітей та перешкоджання цьому є обтяжувальною обставиною.
- Читати
- Доповідь Московського механізму ОБСЄ англійською
ЄСПЛ призначив усні слухання у справі про 10 дітей, викрадених Росією з Криму
ХПГ розповідає про справу Ukrainian Helsinki Human Rights Union on behalf of ten Ukrainian children v. Russia:
Як повідомила Українська Гельсінська спілка з прав людини, ЄСПЛ “задовольнив клопотання представників заявників і призначив усні слухання у справі десяти українських дітей, яких Росія фактично захопила разом із Кримом у 2014 році”. Інтереси заявників у справі (№ 6719/23, Ukrainian Helsinki Human Rights Union on behalf of ten Ukrainian children v. Russia) представляє експерт УГСПЛ, адвокат Сергій Заєць, а також юристи European Human Rights Advocacy Centre (EHRAC).
Як пояснював Сергій Заєць, усні слухання проводять “лише у визначних справах”.
“Сама можливість участі в засіданні Європейського суду з усними слуханнями в палатній справі є унікальною”, — підкреслював юрист.
Українська Гельсінська спілка нагадала, що йдеться про 10 дітей, громадян України, народжених між 2009 і 2013 роками (як раніше повідомляли в УГСПЛ, на момент російської окупації дітям виповнилося від одного до п’яти років). Неповнолітні перебували в дитячих закладах Криму, коли Росія захопила півострів. Окупувавши Крим, представники РФ примусово надали цим дітям російське громадянство та передали на всиновлення росіянам. Місцеперебування викрадених дітей досі невідоме.
Як зазначав адвокат Сергій Заєць, ідеться про відповідальність РФ за примусову зміну ідентичності дітей — з української на російську, їхнє свавільне усиновлення й протиправне позбавлення свободи. На думку адвоката, такі дії можна порівняти з германізацією дітей, яку здійснювала нацистська Німеччина під час Другої світової війни і яку засудив Нюрнберзький трибунал у справі RuSHA.
“Скарга ґрунтується на статтях 5 і 8 Європейської конвенції з прав людини — про право на свободу та право на повагу до приватного і сімейного життя. Окремо порушується питання за статтею 38 Конвенції: Росія відмовилася виконати запит суду та надати інформацію про місцеперебування дітей”, — зазначали в УГСПЛ.
«Кримська солідарність» припинила свою діяльність
Це сталося через політичний тиск з боку РФ: 26 червня країна-агресор внесла громадський рух до реєстру «іноагентів» разом з одинадцятьма адвокатами, громадянськими активістами та журналістами, які беруть участь у захисті жертв переслідувань та/або висвітлюють їхні справи.
Це чергова і, мабуть, найвідвертіша атака на громадянську ініціативу, яку Росія намагається придушити протягом останніх десяти років шляхом залякування, масових адміністративних арештів і жахливо тривалих строків ув’язнення, призначених окремим громадянським журналістам та активістам «Кримської солідарності». Нові обмеження є надзвичайно обтяжливими і, що викликає найбільше занепокоєння, створюють для режиму нові можливості переслідувати як тих, кого він оголосив «іноземними агентами», так і тих, хто з ними співпрацює.
Тим часом, як повідомили у Кримськотатарському ресурсному центрі, лише за перше півріччя 2026-го в окупованому Криму вже відбулося 139 випадків порушення права на справедливий суд, 29 випадків незаконного етапування та 128 випадків арештів. Докладніше — у статті ХПГ.
Реформа, якої не побачили ув’язнені: що насправді не виконано у Стратегії реформування пенітенціарної системи
У грудні 2022 року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року. Її метою проголосили створення гуманістичної системи виконання покарань, яка поважає людську гідність, гарантує безпеку та сприяє поверненню засуджених до суспільства.
За результатами аналізу моніторингу Харківської правозахисної групи та ГО «Захист в’язнів України» за 2025–2026 роки, підготовленого за підтримки Данського інституту проти тортур DIGNITY, шість із восьми стратегічних цілей Стратегії, як пише ХПГ, слід вважати по суті невиконаними.
Це:
- Належні умови тримання: переповненість, 1,42–3,97 м² на людину, холод, сирість, недостатнє освітлення, відсутність приватності.
- Запобігання катуванням і жорстокому поводженню: неналежна фіксація травм, неформальна ієрархія, використання «днювальних», перешкоджання конфіденційному моніторингу.
- Право на охорону здоров’я: кадровий дефіцит, відсутність діагностики, залежність пенітенціарної медицини, проблеми зі звільненням тяжкохворих.
- Виправлення і ресоціалізація: формальні індивідуальні програми, неоплачувана та надмірна праця, застаріле обладнання і професійне навчання, відсутність перспективи для довічно засуджених.
- Безпека і правопорядок: неформальна влада одних засуджених над іншими, непридатні укриття, відсутність дієвих планів евакуації.
- Цифровізація: порожні журнали доступу до Інтернету, відсутність планшетів і електронної пошти, блокування правозахисних сайтів, суперечливий паперовий облік.
Сьома ціль — формування ефективної моделі підготовки та діяльності персоналу — виконана лише частково. Четверта ціль, яка стосується пробації, альтернатив позбавленню волі та зменшення кількості ув’язнених, потребує окремої оцінки на підставі загальнонаціональної судової статистики.
Як зазначає ХПГ:
Стратегія реформування пенітенціарної системи не провалилася через неправильний напрям. Вона не дала очікуваного результату, тому що держава знову підмінила зміну системи зміною документів.
Два з половиною квадратних метра для людини у слідчому ізоляторі — це не гуманний стандарт, а застарілий національний мінімум, який сама держава зобов’язалася підвищити до чотирьох.
Чотири квадратні метри для засудженого — не амбітна мета реформи. Це встановлений законом мінімум.
П’ять квадратних метрів у стаціонарі — не привілей пацієнта. Це нормативна вимога.
Своєчасна медична допомога — не винагорода за хорошу поведінку. Це обов’язок держави.
Оплачувана праця — не заохочення. Це право людини.
Належне укриття — не господарське покращення. Це питання життя і смерті.
Поки людина спить у приміщенні, де на неї припадає 1,42 м², працює по 13–19 годин, не може пройти необхідне обстеження, а під час повітряної тривоги залежить від того, чи відчинить працівник двері до непридатного підвалу, жодна кількість наказів, електронних реєстрів і відомчих звітів не може бути доказом успішної реформи.
Справжня реформа почнеться тоді, коли держава перестане оцінювати себе за власними документами й дозволить оцінювати себе за становищем конкретної людини, яку вона тримає за зачиненими дверима.
Публікація створена в рамках проекту Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Антидискримінаційного центру «Меморіал-Брюссель» «Документування та аналіз міжнародних злочинів, скоєних збройними силами Росії після 24.02.2022, допомога жертвам цих злочинів та інформування про них», що фінансується Європейським Союзом. Висловлені погляди належать тільки автору (ам) і не обов’язково відображають точку зору Європейського Союзу. Ні Європейський Союз, ні організація-замовник не можуть нести за них відповідальність.
