УКР
Зворотний зв'язок День народної єдності 4 листопада цього, 2026 року, оголошеного Роком єдності народів Росії, розтягнувся, мов гармошка: на початку листопада — і надалі щороку — відбуватиметься цілий Міжнародний тиждень «Народи Росії». Відповідальні за організацію — апарат Ради безпеки РФ і Росконгрес. Пропонується «ділова програма»: три дні панельних розмов на тему «особливої російської цивілізаційної моделі» та її просування у світі, а також окремий молодіжний день, кінофорум, Всеросійський форум національної єдності й багато іншого. Переважатиме, вочевидь, жанр — за Галичем — «в ДК идет заутреня в защиту мира» (у ДК іде заутреня на захист миру).
Міжнародний аспект Тижня, по суті, стосується не народів Росії, а країн, «що поділяють відповідні духовно-моральні цінності». Тут показова участь у панельних засіданнях десанту з Міжнародного руху русофілів (МРР) — свого часу викритого виданням The Insider і спійманого на зв’язках з російським МЗС, силовими структурами та сумнозвісним олігархом Малофєєвим. МРР потрапив під санкції ЄС у грудні 2025 року, і журналісти-розслідувачі пророкували, що на нього чекає «такий самий безславний фінал, як і на попередні кремлівські маріонеткові організації». Проте жив курилка: у сесії «Русофільство як відображення російської історико-цивілізаційної моделі» беруть участь 11 представників балканських країн, а також країн Африки, Індії, Італії, Румунії; трапляються вони й в інших пунктах програми.
До народів Росії (крім російського) має непрямий стосунок лише одна із заявлених цілей Тижня: «Реалізація та підвищення ефективності державної національної політики». Нагадаю: національна політика РФ охоплює два аспекти — формування російської громадянської нації та підтримку культур різних народів. Останні версії стратегічних документів на цю тему демонструють усихання другого аспекту й роздування першого, а також тенденцію вживати слово й поняття «русский» (етнічно російський) там, де слід було б сказати «российский» (той, що стосується Росії як держави).
Цей трюк можна спостерігати й на сайті Року єдності народів Росії. Там є розділ «Цінності року», які подекуди сформульовано дивовижною російською мовою: наприклад, «Єдність — про спільне, а не різне» (рос. «Единство – про общее, а не разное») чи «Росія — сім’я сімей» (рос. «Россия – семья семей»). Коротко перекажу пояснення того, що об’єднує різні народи, які становлять населення країни: нас зближують спільні цінності, історія, культура, герої. Головна цінність — міцна сім’я, а з безлічі сімей складається «наша велика держава». «„Русская“ мова і „русская“ культура [рос. Русский язык и русская культура] об’єднують усіх жителів країни і становлять основу нашої ідентичності». «Єдиний культурний код» «спирається на спадщину „русской“ культури і вбирає традиції всіх народів країни», і так «народжується самобутня „российская“ культура, яка розвивається завдяки російській мові як мові міжнаціонального спілкування». «„Русский“ народ став тим стрижнем, довкола якого об’єднувалися інші етноси, зберігаючи свою самобутність і культуру».
Далі стежте за руками: «Спортсмени, вчені, воїни, діячі культури — всі вони, незалежно від національності, прославляють Росію. Слово „русский“ стає для них почесним званням: „русский учёный“, „русский чемпион“, „русский герой“». Нарешті, цінність «Спільна ідентичність»: «Загальноросійська громадянська ідентичність — це усвідомлення себе частиною єдиної політичної нації, попри етнічне й культурне розмаїття. Такий унікальний досвід склався в нашій країні історично: спочатку як „русское“ підданство, потім як радянська спільнота, а сьогодні як „российская“ громадянська нація. Для всього світу ми — „русские“».
Той самий словесний зсув можна побачити в анонсі засідання Міжнародного тижня під назвою «Російська модель: культура управління розмаїттям, найкращі практики»: спершу миготять «традиційні „российские“ цінності», потім обидва слова йдуть поспіль як абсолютні синоніми — «Як зробити „русскую/российскую“ модель управління ще ефективнішою та результативнішою в нинішньому світі, що швидко змінюється?», а наприкінці анонсу — вже тільки слово «русский» («Чи слід викладати основи „русской“ моделі управління у вишах?»).
«Русский» перекіс помітний і в інших цілях Тижня «Народи Росії», серед яких значаться «всебічна підтримка російської мови»; «зміцнення міжнародної гуманітарної співпраці, зокрема через багатосторонні зв’язки з російськомовними громадами та земляцтвами за кордоном»; ну і на додачу — «просування традиційних цінностей як основи гармонійного розвитку людини і суспільства» та «захист історичної пам’яті й служіння Вітчизні».
Тиждень «Народи Росії» заявлено як «ключовий захід для зміцнення єдності багатонаціонального народу Росії та розвитку міжнародної гуманітарної співпраці». Мантра про «зміцнення єдності» пронизує всю програму Тижня разом з іншими багаторазово повторюваними словесами на кшталт «особлива російська цивілізаційна модель», «велика суверенна держава» чи сумнозвісний «спільний культурний код». До всіх цих виразів щоразу хочеться додати «що б це не означало»…
Тим часом скільки не повторюй заклинань про народну єдність, скільки не вигадуй спільних «цінностей», які нібито об’єднують розповзлий етнополітичний ландшафт Росії, міжнаціональної злагоди від цього не побільшає. Не обманюймося благодушними деклараціями про підтримку розмаїття народів і мов — на тлі реальної русифікації, політичної та мовної, ксенофобії та расизму, безкарної експансії рухів на кшталт «Русской общины» і, звісно ж, воєнної агресії «руського міру» проти України.
Одна із сесій Міжнародного тижня «Народи Росії» називається «Міжнародне десятиліття мов корінних народів у Росії та світі» і ставить аж ніяк не пусті питання: «Наша країна може запропонувати власний досвід поєднання російської мови як мови міжнаціонального спілкування та системної підтримки мов народів країни. Які проміжні результати реалізації Десятиліття в Росії можна вважати успішними? Які моделі збереження мов в освіті зарекомендували себе й стали практикою?»
У вересні 2026 року проміжні результати Десятиліття оголосив Науковий центр зі збереження, відродження та документування мов Росії Інституту мовознавства РАН. Лінгвісти нарахували 155 мов, якими користуються в Росії; зникнення не загрожує 25 мовам, проте 23 з них мають «метрополію» — тобто це державні мови інших країн (вірменська, болгарська, таджицька тощо). Тож якщо відняти їх від загальної кількості «благополучних» мов, то залишиться лише дві, яким ніщо не загрожує, — це, звісно, російська мова і — вгадайте — російська жестова. Решта мов народів, що живуть у РФ, перебувають у вразливому становищі, зокрема «титульні» мови автономних республік та областей, які, здавалося б, мають велику кількість носіїв.
«Точкових заходів катастрофічно бракує для ревіталізації мов. В ідеальній ситуації для кожної мови потрібне все те, що на цей момент створено для російської мови», — цитують ЗМІ рекомендацію інституту.
База даних практик ревіталізації мов, яку веде Центр, містить різнорідні відомості: від виданих підручників (наприклад, бурятської) до посилань на бібліографічні картки в каталозі бібліотеки чи регіональні новини різних років про те, що в такому-то районі відкрилися курси такої-то мови. Це радше набір спогадів про те, що колись відбувалося й, можливо, ще відбувається в регіонах щодо вивчення та популяризації рідних мов. І такий уривчастий формат бази даних наводить на думку, що з ревіталізацією мов справи не надто добрі.
Найвразливіші — мови, які лінгвісти віднесли до категорії moribund — таких, що вмирають. Це південноюкагірська — її названо нефункціонуючою — і північноюкагірська — «з перерваною міжпоколінною передачею на всьому ареалі». Про сумну ситуацію з мовами корінних нечисленних народів і про потребу деколонізації нещодавно говорив лідер юкагірського народу Вячеслав Шадрін на полях правозахисної конференції ОБСЄ у Варшаві:
«…Культурні права — потрібен перехід від декоративного фольклору до мовного суверенітету. Це має бути і мовна деколонізація, переведення всієї системи освіти на двомовну основу, створення повноцінних національних шкіл, де наші мови мають бути не лише мовами вивчення, а й мовами навчання, і захист нашої інтелектуальної власності. Я вважаю головним маркером успішності деколонізації в майбутньому перехід від сприйняття наших народів більшістю населення як “пільговиків”, “вразливих верств населення” до визнання нас повноправними суб’єктами, що мають історичні права на свої землі, на свою культуру і на свій політичний голос».
Вячеслав Шадрін перебуває у вимушеній еміграції — як і інші активісти та захисники прав корінних народів, яких переслідує російська влада.
Кілька записів у базі даних мов народів Росії присвячено селу Андрюшкіно в Республіці Саха (Якутія) — йдеться про недільні школи та інші формати вивчення юкагірської мови. У квітні цього року голова села повідомив, що із села на війну пішли 72 людини, 22 з них загинули. Більшість загиблих — юкагіри, зокрема онук юкагірського письменника Ніколая Курилова. Місцева жителька казала журналістам:
«А що в результаті? Кого виростили? На смерть дітей виростили. Самі скаржилися, що зникає мова. А як їй вижити, якщо носіїв убивати?!»
Якщо захист прав корінних народів вважати екстремістською й терористичною діяльністю, якщо активістів національних рухів і корінних громад видавлювати в еміграцію, а населення традиційних територій корінних народів утягувати в злочинну війну, то незабаром ревіталізовувати буде нічого.
Ольга АБРАМЕНКО — експерт Антидискримінаційного центру «Меморіал»-Брюссель
Вперше опубліковано в блозі Радіо Свобода