Захист прав українських дітей, які постраждали від війни

Тема Всесвітнього дня біженців у 2025 році – солідарність із біженцями. Діти – особливо вразлива група в процесі пошуку притулку та всілякого роду переміщень і потребують особливої підтримки під час повернення в країну та реінтеграції. АДЦ «Меморіал» публікує виступи українських експертів на конференції в Гентському Університеті, де обговорювали питання захисту прав українських дітей, зокрема викрадених, переміщених і тих, хто вимушено емігрував.

Буду говорити про питання щодо примусового перевезення українських дітей з України до Росії. Я хочу почати з того, що нагадати, що ще в 2014 році Росія намагалася вивезти дитячі будинки з Донбасу до Росії. І вивезли їх – чотири будинки, але тодішній український омбудсмен, Валерія Лутковська, рішуче завадила цій спробі і змусила через уряд ці будинки повернути назад в Україну. І ще до 24 лютого 2022 року вже почалася депортація українців з окупованих територій України на Донбасі. А саме 18 лютого по 2 березня 2022 року було примусово перевезено 140 тисяч мешканців цих територій. Серед них було 40 тисяч дітей.

З початком війни почалася дуже активна політика з перевезення дітей, які були у дитячих будинках на окупованій території. Це діти-сироти, чи ті, чиї батьки були позбавлені батьківських прав. Інші діти, які не мали опікунів, які були в цих будинках.

І для цього в Росії було облаштовано, вже було чотири місця, де дітей приймали. Це були санаторії, це були дитячі табори, це були дитячі будинки і так далі. В одній тільки Воронезькій області було 67 таких місць. І можна навести приклади по інших близьких до України областях, куди масово вивозили дітей.

При цьому слід зауважити, що це все носило характер широкої публічної кампанії, яка висвітлювалася в російських засобах масової інформації дуже широко. І в ній брали участь державні чиновники Російської Федерації і так далі.

А особливо це прискорилося після особистої зустрічі президента Російської Федерації Володимира Путіна з його дитячим омбудсменом на прізвище Львова-Бєлова. Це було 9 березня. Цю зустріч в Росії транслювали по всіх телеканалах і надали їй дуже велику значущість.

Йшлося про те, як перевозити дітей з України в Росію, що з ними робити, що їх треба віддавати у прийомні родини, що цьому заважає. Львова-Бєлова сказала, що заважає відсутність російського громадянства. Путін сказав: “Подавайте пропозиції до Державної Думи, ми їх обов’язково розглянемо і врахуємо, і так далі, і так далі”.

Тобто це все підняло на державний рівень. І буквально про кожен випадок перевезення групи дітей в Росію була передача або знімали відео, писали статті, було все разом. Все це було, я б сказав, дуже напоказ. І вже говорили про те, що цих дітей будуть віддавати у прийомні родини.

Загалом можна описати достатньо спрощену систему, яка була створена в Росії щодо примусового вивезення дітей з України в Росію:

• Перше – це перевезення з окупованих територій до Росії.
• Друге – це розміщення цих дітей у заздалегідь підготовлених тимчасових приміщеннях, де їх тримали. Я вже розповідав про санаторії, дитячі будинки, дитячі табори і так далі. В кожній області їх було по декілька десятків підготовлених.
• Третє – це спрощена видача громадянства українським дітям.
• Четверте – це опіка, усиновлення у російських благодійних прийомних родинах.

Це такі 4 пункти можна виділити.

Власне, саме тому, що все це робилося, все це показувалося, були нормативні акти прийняті, я ще скажу пізніше. Це надало можливість Міжнародному кримінальному суду в березні 2023 року. Саме 13-го березня вони заявили, що вони відкривають кримінальне провадження щодо військового злочину – примусового перевезення дітей, примусової депортації їх з України в Росію.

І вже 17-го березня, Друга палата попереднього розслідування Міжнародного кримінального суду видала ордера на арешт Президента РФ Путіна та його дитячого омбудсмена Львової-Бєлової. Підставою була імовірна відповідальність за воєнний злочин, незаконної депортації дітей, незаконного вивезення дітей з окупованої території України.

І в прокуратурі Міжнародного кримінального суду ведеться розслідування цього воєнного злочину. На думку нашої організації, Харківської правозахисної групи, це треба кваліфікувати не як воєнний злочин, а як злочин геноциду. І треба застосовувати не 8-у статтю Римського статуту, а 6-у.

Я зараз трошки хочу пояснити, чому це так. Ми зробили окреме подання до Міжнародного кримінального суду з цього приводу, де обгрунтували саме те, що це геноцид. Воно є у нас на сайті українською та англійською.

Зараз я хочу трошки про це сказати, а потім вже перейти до ще подальшої конкретної інформації про дітей, яких вивезли, скільки їх вивезли. Хочу почати з двох цитат, вони дуже огидні, але якраз ці цитати дають яскраве уявлення про ставлення вищих посадових осіб Російської Федерації до української держави.

Дуже яскраве твердження помічника президента Росії Владислава Суркова. Я наведу цитату тільки з його інтерв’ю ще 26 лютого 2020 року, за 4 роки до війни. Говорячи про можливість існування України, він сказав:

“України немає. Є українство. Тобто, специфічний розлад розуму. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура «Самостійна Україна» є, а України немає. Питання тільки в тому, України вже немає, чи поки що немає?

Відносини з Україною ніколи не були простими, навіть коли Україна була у складі Росії. Україна для імперської та радянської бюрократії завжди була клопіткою справою. То отаман Полуботок підведе, то західняки до Гітлера переметнуться. Примус силою до братніх відносин – єдиний метод, який історично довів свою ефективність на українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший”.

Друга цитата вже від Президента РФ, який написав статтю в липні 2021 року — «Про історичну єдність росіян і українців»:

Нещодавно, відповідаючи під час «Прямої лінії» на питання про російсько-українські відносини, сказав, що росіяни і українці — один народ, єдине ціле. Ці слова — не данина якійсь кон’юнктурі, поточним політичним обставинам. Говорив про це не раз, це моє переконання. Тому вважаю за необхідне докладно викласти свою позицію, поділитися оцінками сьогоднішньої ситуації.

…

Таким чином, сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Ми знаємо і пам’ятаємо, що значною мірою вона створювалася за рахунок історичної Росії. Досить порівняти, які землі возз’єдналися з Російською державою в XVII столітті і з якими територіями УРСР вийшла зі складу Радянського Союзу.

…

Проект «анти-Росія» відкинули мільйони жителів України. Кримчани і севастопольці зробили свій історичний вибір. А люди на Південному Сході мирно намагалися відстояти свою позицію. Але їх усіх, включаючи дітей, записали в сепаратисти і терористи.

…

Всі хитрощі, пов’язані з проектом «анти-Росія», нам зрозумілі. І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які там живуть, використовували проти Росії. А тим, хто зробить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони зруйнують свою країну.

…

Разом ми завжди були і будемо набагато сильнішими і успішнішими. Адже ми – один народ.

В нашій доповіді ми робимо відповідні висновки. З цих цитат очевидно, що очільник російської держави ставить під сумнів визнання України як самостійної, незалежної держави. Власне кажучи, ставиться під сумнів існування громадян України, українців як національної групи.

І все це суцільна брехня та історична софістика, яка намагається виправдати напад на Україну в майбутньому, а також вчинення злочинів, зокрема саме геноцидних дій щодо народу України, спрямованих на його знищення. Власне, йдеться про геноцид української національної групи, яку ми можемо визначити власне таким чином.

По-перше – це спільність людей, які мають українське громадянство, мають спільні права та обов’язки. Мають тісний правовий зв’язок з державою Україна. Це об’єктивний критерій.

По-друге, можна вказати, що національні групи українців мають такі ознаки, як європейська або західна ідентичність. Бажання належати, як національна держава Україна, до західного світу, що протиставляється руху та об’єднанню в інтеграції з Росією задля побудови союзної держави або інших форм тісної кооперації. Ну і потрібно зазначити, що за 30 з гаком років існування незалежної України можна казати про стабільність та стійкість відповідної національної групи. Певна, вагома частина цієї групи вже народилася в суверенній та незалежній Україні, не має жодних зв’язків з радянським минулим України.

Я нагадаю, що під геноцидом розуміються умисні дії, спрямовані на знищення повністю або частково національної, етнічної, расової чи релігійної групи, як такої. Тобто йдеться про знищення людини за фактом належності до певної групи. Як ми з вами вже з’ясували, щодо України йдеться про українську національну групу.

Щодо актів геноциду, є п’ять актів геноциду у Конвенції про геноцид. Зараз ми з вами розглядаємо п’ятий акт, а саме примусове переміщення дітей з однієї групи в іншу, а саме з України в Росію. З української національної групи в Росію.

Коли кажуть “примусова”, тут слід розуміти що цей термін не обмежений суто фізичною силою. Він може включати в себе загрозу силою чи примусом, наприклад, що виникає в наслідок страху перед насильством. Утриманням, психологічним тиском чи зловживанням владою щодо такої особи.

Або шляхом використання обстановки, що створює примусовість як це було в Маріуполі, коли родинам пропонували виїхати в Росію, бо інакше вони загинуть в підвалах від російських бомб. Можна сказати, що питанням ключовим є те, що чи була жертва в змозі здійснити справжній вибір. Погодитись чи не погодитись на цю депортацію, вивезення.

Істотним елементом є те, що переміщення було недобровільним за своєю природою, коли відповідні особи не мали реального вибору. В даному випадку в саме це мало місце. Через свій вік та вразливе становище українські діти переміщенні до Російської Федерації не мали іншого вибору, окрім як підкоритися процедурі.

І таким чином їхнє переміщення має вважатися насильницьким для цілей Римського статуту. Водночас операція з переміщення була проведена російською владою відкрито і публічно на тлі низки кроків, які можуть слугувати доказом вчинення насильницького переміщення як це записано у Римському статуті Міжнародного кримінального суду та в практиці міжнародних трибуналів ad hoc.

Важливе значення для доказу того, що це саме злочин геноциду, є наявність умислу на цю публічну депортацію. Можна сказати, що цей факт, наявність цього умислу, доводить указ президента Російської Федерації, виданий 30-го травня 2022 року з номером 330. Цим указом передбачається наступне.

Фактично, підписавши даний указ, президент Російської Федерації на найвищому політичному рівні офіційно затвердив політику примусової передачі українських дітей до Росії. Як я вже говорив, однією з головних перепон до передачі українських дітей до прийомних родин, була відсутність у них громадянства Російської Федерації. Коли був принятий цей указ, ця перепона була формально усунена.

Кілька слів буквально про те, які діти, які категорії дітей були вивезені до Росії

По-перше, це діти-сироти та діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав, які були у дитячих будинках. Ті, хто не встигли врятуватися – один такий будинок врятувався – встиг виїхати за кордон України, в Європу, до окупації.

Це одна група. Друга група – це діти, батьки яких загинули під час бойових дій, зокрема, в Маріуполі, де було дуже багато цивільних жертв. Верхня межа – 100 тисяч для загиблих. Точна цифра нікому не відома. Не більше, ніж 100 тисяч. І діти, які лишалися без батьків, їх забирали в лікарні, а потім в Росію відвозили.

Потім, це діти, яких розлучали з батьками під час фільтрації. Коли росіяни гнали велику кількість українців з Маріуполя в Росію – це 135 тисяч людей, між іншим, то вони всі проходили фільтрацію. На предмет ставлення до війни, до Росії. На предмет виявлення не лояльних людей до Російської Федерації, тих, хто підтримує Україну.

Багато випадків зафіксовано, коли батьків арештовували, відправляли на фільтрацію. Діти лишалися самі. І їх після того також намагалися віддавати у прийомні родини. В принципі, якщо рідні, родичі цих дітей, намагалися забрати їх назад – бабусі, дідусі – шукали і знаходили їх в Росії, їхали за ними і забирали, то їх віддавали, хоча і з труднощами. Але такого, щоби не віддали – такі випадки мені не відомі. Їх вмовляли, що їм буде в Росії краще, але в кінцевому рахунку віддавали.

Хто через фільтрацію пройшов, якщо батьки вчасно встигали приїхати за ними і забрати, так само забирали. Що стосується сиріт і тих, хто немає опікунів – таких дітей повернути дуже важко. Загалом, кількість таких дітей, яких, умовно кажучи, дуже важко повернути, яких отак перевезли, які не мають рідних, які приїхали б їх забрали. Їх кількість приблизно близько 2 тисяч. Кажуть, про значно більшу кількість. Тому що всі діти, які приїхали до Росії навіть з родинами, з батьками, вони потрапляли під сильний вплив індоктринації і перевиховання в російському дусі, в тому, щоб вони забули, що вони українці. І чим молодше дитина, тим простіше це можна було зробити.

Я на цьому буду закінчувати. Можна ще багато розповідати про різні конкретні кейси, групи дітей, про дітей, які потрапили за грати в Росії – таке теж було… декілька сотень.

Тетяна Семикоп, голова громадського руху ” Віра. Надія. Любов ” (Одеса)

Станом на травень 2025 року, на тимчасово окупованих територіях України проживає значна кількість дітей, які стикаються з численними порушеннями їхніх прав. За даними українських та міжнародних правозахисних організацій, основні проблеми, з якими стикаються діти в окупації, включають:

• Примусова русифікація освіти: на окупованих територіях запроваджується російська освітня програма, що включає зміну навчальних планів, підручників та мови викладання.
• Обмеження доступу до української мови та культури: викладання української мови та літератури забороняється або зводиться до мінімуму.
• Ідеологічна обробка: дітей залучають до заходів, спрямованих на формування проросійських поглядів, включаючи участь у пропагандистських акціях та заходах.
• Обмеження свободи пересування: діти та їхні родини стикаються з труднощами при спробах виїзду з окупованих територій, зокрема через складні процедури та ризики на блокпостах.
• Психологічний тиск: діти перебувають у стані постійного стресу через військові дії, обмеження свободи та невизначеність майбутнього.

Точна кількість дітей, які перебувають на окупованих територіях, варіюється залежно від джерел, але за оцінками, мова йде про сотні тисяч осіб. Українська влада та міжнародні організації продовжують докладати зусиль для моніторингу ситуації та надання допомоги цим дітям.

Діти та освіта в умовах війни

Війна в Україні суттєво вплинула на систему освіти, особливо на дітей, які проживають у зонах бойових дій або на тимчасово окупованих територіях.

Пошкодження та знищення освітньої інфраструктури

Станом на кінець 2024 року, за даними Міністерства освіти і науки України, було пошкоджено або зруйновано понад 3 500 закладів освіти. Це включає школи, дитячі садки та інші освітні установи. Зокрема, 347 закладів були повністю зруйновані внаслідок обстрілів та бомбардувань. Омбудсман України

Освіта на тимчасово окупованих територіях

На тимчасово окупованих територіях Російська Федерація впроваджує свою освітню систему, що включає:

• Заміна українських навчальних програм на російські: викладання історії, літератури та інших предметів відбувається за російськими стандартами, що спотворюють факти та нав’язують проросійську ідеологію.
• Заборона української мови в школах: українська мова виключається з навчального процесу, що порушує право дітей на освіту рідною мовою.
• Примусове отримання російських документів: дітей змушують отримувати російські свідоцтва про народження та інші документи, що ускладнює їхнє повернення до української освітньої системи.
• Ідеологічна обробка: введення “кадетських класів” та уроків військової підготовки з 6 років спрямоване на мілітаризацію свідомості дітей. Омбудсман України

Дистанційне навчання та виклики

Через небезпеку для життя та здоров’я дітей багато шкіл перейшли на дистанційне навчання. Однак це супроводжується низкою проблем:

• Нестача технічних засобів: не всі учні мають доступ до комп’ютерів або стабільного інтернет-з’єднання.
• Психологічний тиск: перебування в умовах війни негативно впливає на концентрацію та мотивацію до навчання.
• Відсутність стабільності: часті переїзди та зміна місця проживання ускладнюють процес навчання та адаптацію до нових шкіл.

Міжнародна підтримка та ініціативи

Міжнародні організації, такі як ЮНІСЕФ та ООН, надають підтримку Україні в забезпеченні безперервності освіти:

• Постачання навчальних матеріалів та техніки: забезпечення шкіл необхідними ресурсами для дистанційного навчання.
• Психологічна підтримка: організація тренінгів та консультацій для вчителів і учнів з метою подолання стресу та травм.
• Реконструкція пошкоджених шкіл: відновлення освітньої інфраструктури в деокупованих регіонах.

Таким чином, війна в Україні створила безпрецедентні виклики для системи освіти, особливо для дітей, які проживають у зонах конфлікту. Забезпечення доступу до якісної освіти в умовах війни є пріоритетом для української влади та міжнародної спільноти.

Медицина та здоров’я дітей під час війни

Збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила масштабну гуманітарну кризу, яка суттєво вплинула на систему охорони здоров’я, особливо на медичне забезпечення дітей.

Руйнування медичних закладів

За даними Міністерства охорони здоров’я України, станом на травень 2025 року внаслідок обстрілів та бойових дій пошкоджено або зруйновано понад 1 000 медичних закладів, серед яких:

• Пологові будинки: близько 50% пологових будинків у зонах активних бойових дій зазнали пошкоджень або повного знищення.
• Дитячі поліклініки та лікарні: значна кількість дитячих медичних установ була зруйнована або пошкоджена, що ускладнило доступ до медичної допомоги для дітей.

Обмежений доступ до медичної допомоги

У зонах бойових дій та на тимчасово окупованих територіях діти стикаються з обмеженим доступом до медичної допомоги через:

• Брак медичного персоналу: багато медичних працівників були змушені евакуюватися або стали жертвами бойових дій.
• Недостатнє постачання медикаментів: перебої в постачанні ліків та медичного обладнання ускладнюють лікування дітей, особливо з хронічними захворюваннями.
• Порушення логістичних ланцюгів: руйнування інфраструктури ускладнило доставку гуманітарної допомоги та медичних ресурсів.

Психологічне здоров’я дітей

Війна має глибокий вплив на психологічний стан дітей:

• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): багато дітей пережили травматичні події, такі як втрата близьких, руйнування домівок, що призводить до розвитку ПТСР.
• Депресія та тривожні розлади: нестабільність, страх та невизначеність майбутнього спричиняють розвиток депресивних та тривожних станів у дітей.
• Порушення сну та поведінкові розлади: часті обстріли та евакуації негативно впливають на сон та поведінку дітей.

Міжнародна підтримка та ініціативи

Міжнародні організації надають підтримку Україні в галузі охорони здоров’я дітей:

• ЮНІСЕФ: забезпечує постачання медикаментів, вакцин та медичного обладнання, а також організовує мобільні клініки для надання медичної допомоги дітям у віддалених районах.
• ВООЗ: надає технічну підтримку та проводить навчання для медичних працівників щодо надання допомоги дітям у кризових ситуаціях.
• Міжнародний Червоний Хрест: організовує евакуацію поранених дітей та надає гуманітарну допомогу в зонах конфлікту.

Таким чином, війна в Україні створила серйозні виклики для системи охорони здоров’я, особливо в частині надання медичної допомоги дітям. Забезпечення доступу до якісної медичної допомоги та психологічної підтримки є критично важливим для збереження здоров’я та благополуччя українських дітей.

Діти в Європі: евакуація та адаптація

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року, мільйони українських громадян були змушені залишити свої домівки, шукаючи безпеки за кордоном. Серед них значну частину становили діти, як у супроводі батьків, так і вихованці інтернатних закладів.

Евакуація дітей з інтернатних закладів

У перші дні війни понад 38 000 з 48 000 дітей, які перебували під опікою в закладах інституційного догляду, були евакуйовані з України. Ці діти були розміщені у безпечніших регіонах країни або за її межами, зокрема в країнах Європейського Союзу. Евакуація проводилася з метою забезпечення безпеки та належного догляду за дітьми в умовах воєнного конфлікту. ЮНІСЕФ

Діти, які виїхали з батьками

Точна кількість дітей, які виїхали з України разом з батьками, залишається невідомою. Це пов’язано з відсутністю централізованого обліку та складністю збору даних в умовах масової міграції. Проте, за оцінками експертів, мова йде про сотні тисяч дітей, які знайшли тимчасовий притулок у країнах Європи. Багато з них були змушені адаптуватися до нових умов життя, навчання та соціального середовища.

Адаптація та виклики

Діти, які виїхали за кордон, стикаються з низкою викликів:

• Мовний бар’єр: необхідність вивчення нової мови для навчання та спілкування.
• Освітні системи: відмінності в навчальних програмах та підходах до освіти.
• Психологічний стрес: пережиті травми війни, розлука з рідними та адаптація до нового середовища.

Проте, багато дітей успішно інтегруються в нові громади, знаходять друзів та продовжують навчання. Наприклад, одна з матерів, яка виїхала до Польщі з шестирічною донькою, зазначає, що дитина швидко адаптувалася до польської школи та знайшла нових подруг.

Підтримка з боку приймаючих країн

Країни Європейського Союзу надають різноманітну підтримку українським біженцям, зокрема:

• Соціальні виплати: фінансова допомога для сімей з дітьми.
• Освітні програми: можливість навчання в місцевих школах та участь у додаткових курсах.
• Психологічна підтримка: консультації та терапія для дітей, які пережили травматичні події.

Ці заходи спрямовані на забезпечення належних умов для життя та розвитку українських дітей за кордоном.

Незаконне вивезення українських дітей до Росії

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році, зафіксовано численні випадки незаконного вивезення українських дітей на територію Росії та тимчасово окупованих нею регіонів. Ці дії порушують міжнародне гуманітарне право та можуть кваліфікуватися як воєнні злочини.

Масштаби депортації

• Офіційні дані: Станом на лютий 2025 року, за словами міністерки соціальної політики України Оксани Жолнович, Росія депортувала або незаконно перемістила майже 20 000 українських дітей. З них вдалося повернути 1 223 дитини.
• Заяви російських посадовців: У липні 2023 року уповноважена при президентові РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова заявила, що Росія «прийняла» понад 700 000 українських дітей, з яких близько 1 500 — діти з сиротинців або ті, що залишилися без піклування.

Механізми вивезення

Російська Федерація використовує різні механізми для вивезення українських дітей:

• Під виглядом “оздоровлення”: Дітей з тимчасово окупованих територій вивозять до таборів у Росії та на окупованих територіях України під приводом оздоровчих програм. Наприклад, у 2025 році планується вивезення 53 000 дітей для “літнього відпочинку” в таких таборах, як “Артек” (окупований Крим), “Орленок” (Краснодарський край) та інші.
• Програми “перевиховання”: Діти проходять програми, спрямовані на індоктринацію, включаючи академічне навчання, військову підготовку та військово-патріотичне виховання.
• Усиновлення російськими сім’ями: Деякі діти, особливо ті, що залишилися без батьківського піклування, були усиновлені російськими родинами, що порушує міжнародне право.

Міжнародна реакція

• Ордери на арешт: Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за незаконну депортацію українських дітей.
• Визнання геноциду: 27 квітня 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію Росії геноцидом.

Повернення дітей

Україна активно працює над поверненням незаконно вивезених дітей:

• Благодійні організації: Організація Save Ukraine сприяє репатріації та возз’єднанню родин викрадених українських дітей.
• Державні ініціативи: Розроблено механізми реінтеграції дітей, які повертаються до рідних або знаходять нову сім’ю через усиновлення чи патронат.

Діти, які залишилися без батьківської опіки та перебувають у прийомних сім’ях

Війна в Україні призвела до численних випадків втрати дітьми батьківської опіки через загибель або поранення батьків, а також через розлучення родин. Це створило необхідність у створенні альтернативних форм виховання та догляду для таких дітей.

Статистика та масштаби проблеми

• Кількість дітей, які залишилися без батьківської опіки: Станом на 2024 рік, за даними Міністерства соціальної політики України, понад 100 000 дітей втратили одного або обох батьків внаслідок бойових дій.
• Прийомні сім’ї: Більшість цих дітей були влаштовані в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та інші форми альтернативного виховання.

Проблеми та виклики

• Психологічна травма: Діти, які пережили втрату батьків, часто страждають від посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та інших психологічних проблем.
• Адаптація до нових умов: Перехід до нової сім’ї або закладу може бути складним для дітей, особливо якщо вони раніше перебували в інтернатних закладах або були евакуйовані з тимчасово окупованих територій.
• Недостатність ресурсів: Брак фінансування та ресурсів у прийомних сім’ях ускладнює забезпечення належного догляду та розвитку дітей.

Міжнародна підтримка

• ЮНІСЕФ: Надає психологічну підтримку дітям та родинам, проводить тренінги для прийомних батьків та соціальних працівників.
• Червоний Хрест: Організовує гуманітарну допомогу та забезпечує базові потреби дітей, які залишилися без батьківської опіки.
• НУО та благодійні організації: Забезпечують додаткову підтримку, включаючи навчальні матеріали, одяг, медичну допомогу та інші ресурси.

Таким чином, хоча система прийомних сімей в Україні забезпечує базові потреби дітей, які залишилися без батьківської опіки, існує необхідність у додатковій підтримці та ресурсах для забезпечення їхнього повноцінного розвитку та адаптації до нових умов життя.

Діти і сексуальне насильство під час війни (СНПК)

Офіційні дані та масштаби

• За інформацією Генеральної прокуратури України (станом на травень 2025), за період з початку повномасштабного вторгнення Росії (лютий 2022) зареєстровано понад 1200 кримінальних проваджень, пов’язаних із сексуальним насильством над дітьми у зоні бойових дій. Ця цифра є мінімальною, оскільки через стигму і небезпеку звернення багато випадків не фіксуються.
• ЮНІСЕФ оцінює, що реальна кількість дітей, які постраждали від сексуального насильства, може бути у 3–4 рази більшою.
• Найбільша кількість випадків зафіксована на тимчасово окупованих територіях Донеччини, Луганщини, частково Херсонщини та Запоріжжя, де відсутній ефективний доступ правозахисників і медиків.

Відомі випадки

• За даними українських слідчих органів, підтверджені випадки насильства включають зґвалтування дітей віком від 6 до 16 років, деякі випадки — із застосуванням катувань.
• Серед жертв — діти із сімей переселенців, дітей із родин, які залишилися у зоні окупації.
• Відомі факти викрадення дітей окупантами для сексуальної експлуатації та примусового вивезення в Росію.

Реакція держави

• У 2023 році в Україні створено спеціальні підрозділи у правоохоронних органах для розслідування злочинів на ґрунті СНПК, зокрема, окремі слідчі групи, до яких входять психологи та фахівці з протидії насильству.
• Запроваджено гарячі лінії та мережу кризових центрів, де діти та їхні близькі можуть отримати анонімну допомогу.

Допомога від міжнародних організацій

• ЮНІСЕФ спільно з партнерами проводить тренінги для місцевих фахівців із виявлення випадків СНПК та надання первинної допомоги.
• ООН та міжнародні НУО організовують психологічну та юридичну підтримку постраждалим.

Ранені та загиблі діти внаслідок російсько-української війни

Статистика поранених і загиблих дітей

• За експертними оцінками кількість загиблих дітей з початку повномасштабної війни (лютий 2022) перевищує 3 500 осіб. Це включає як прямі випадки загибелі під час бойових дій, так і непрямі — унаслідок мінних вибухів, обстрілів, авіаударів (смерть дітей в лікарнях та пологових будинках внаслідок обстрілів та блекаутів, неможливість надання швидкої медичної допомоги).
• Поранених дітей за цей же період зареєстровано понад 7 200 випадків. Багато з них зазнали важких травм — ампутації, поранення внутрішніх органів, опіки.
• Найбільша кількість постраждалих зафіксована в областях, що найбільше постраждали від бойових дій: Донецька, Луганська, Харківська, Запорізька, Херсонська.

Характеристика поранень і їх наслідки

• Часто це поранення внаслідок вибухів мін, снарядів, авіаударів, артобстрілів, що призводить до важких інвалідизацій.
• Медичні заклади в умовах війни мають обмежені можливості для реабілітації дітей, що ускладнює процес одужання та повернення до повноцінного життя.

Медична допомога та реабілітація

• За підтримки міжнародних організацій (ООН, ЮНІСЕФ, Червоний Хрест) в Україні створено мобільні медичні бригади, центри травматології та реабілітації для дітей.
• Важливу роль відіграють проєкти телемедицини, що дозволяють залучати до діагностики та лікування фахівців з-за кордону.

Закон України про дітей війни: категорії та підтримка

Законодавча база

В Україні прийнято низку законів і нормативних актів, що регулюють права та захист дітей, які постраждали від війни, зокрема:

• Закон України «Про дітей війни» (затверджений Верховною Радою у 2024 році, оновлений у 2025-му) — головний документ, який визначає статус та соціальний захист дітей, постраждалих унаслідок російсько-української війни.
• Доповнення до законів «Про охорону дитинства», «Про соціальний захист осіб, постраждалих внаслідок воєнних дій», а також закони, які регулюють питання внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Хто вважається дітьми війни?

Закон визначає кілька категорій дітей, які мають право на особливу державну підтримку:

1. Діти, які проживали або перебували в зоні бойових дій з 2014 року (початок війни на Донбасі) та особливо з 24 лютого 2022 року (повномасштабне вторгнення).
2. Діти, які були евакуйовані з територій, де йшли активні бойові дії, а також діти внутрішньо переміщених осіб.
3. Діти, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни.
4. Діти, які постраждали від мінно-вибухових травм, поранень, фізичного або сексуального насильства у зв’язку з війною.
5. Діти, переміщені або викрадені до Росії, які повернулися або знаходяться у процесі повернення.

Основні види підтримки

• Матеріальна допомога: цільові державні виплати, соціальні пенсії, разові компенсації для постраждалих сімей і дітей.
• Освітня підтримка: безкоштовний доступ до освіти, у тому числі дистанційної, надання стипендій та підручників, створення спеціальних програм реінтеграції.
• Психологічна і медична допомога: доступ до реабілітаційних послуг, кризових центрів, підтримка сімей з дітьми з психотравмами.
• Юридична підтримка: допомога в оформленні документів, захист прав дітей, підтримка у справах, пов’язаних із відновленням втраченого житла або майна.
• Програми інтеграції: підтримка дітей з інтернатів і прийомних сімей, створення безпечних просторів, можливості для розвитку творчих і спортивних здібностей.

Приклади реалізації

• У 2024 році створено мережу державних і громадських центрів допомоги дітям війни в більшості областей України.
• Міністерство соціальної політики України разом із міжнародними партнерами (ООН, ЮНІСЕФ) реалізує програми соціальної адаптації і реабілітації дітей.
• Запроваджені законодавчі ініціативи щодо прискорення повернення дітей, викрадених або вивезених у Росію.

Діти, пропалі безвісти та ті, що перебувають у розшуку під час російсько-української війни

Масштаби проблеми

• За даними Міністерства внутрішніх справ України та Генеральної прокуратури станом на травень 2025 року, понад 2 700 дітей вважаються зниклими безвісти з початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.
• З цієї кількості близько 1 500 дітей перебувають у активному розшуку, решта — справи, за якими тривають слідчі дії або розслідування.
• Найбільша кількість зниклих дітей припадає на окуповані території Донеччини, Луганщини, Херсонщини та частково Запорізької області, де активні бойові дії, а також у місцях, де відбувалися масові депортації та викрадення.

Основні причини зникнення дітей

• Військові дії, обстріли, руйнування будинків, що призводять до втрати контакту з рідними.
• Масові евакуації, розділення сімей під час переміщення.
• Викрадення дітей, зокрема насильницьке вивезення до Росії або інших окупованих територій.
• Втеча або приховання дітей із небезпечних зон.

Заходи пошуку і повернення

• В Україні працює Координаційний центр із пошуку зниклих дітей, до якого входять представники правоохоронних органів, Служби безпеки України, Міністерства соціальної політики, а також міжнародних організацій — ЮНІСЕФ, Міжнародного комітету Червоного Хреста.
• Створено єдину електронну базу зниклих дітей із відкритим доступом для громадськості і родичів.
• Активно застосовуються програми психологічної підтримки для сімей, які очікують на пошук дітей.
• Особливу увагу приділяють координації з міжнародними структурами для пошуку і повернення дітей, викрадених або вивезених до РФ.

Приклади

• За період 2023-2025 років понад 350 дітей вже було повернуто в Україну завдяки спільним зусиллям державних органів та міжнародних партнерів.
• Постійно проводяться кампанії інформування населення про механізми пошуку дітей, гарячі лінії та мобільні додатки для повідомлення про зниклих.