Зворотний зв'язок За рік повномасштабної війни російські агресори принесли незліченні лиха жителям України – дорослим і дітям, мирному населенню і військовим, вимушеним захищати країну.
Діти, що постраждали від злочинів дорослих – тема, яка завжди привертає до себе пильну увагу. Зарано говорити про точні цифри, але очевидно, що мільйони дітей в Україні постраждали від війни – змушені залишити свої домівки, травмовані небезпекою, провели тижні та місяці в тісних сховищах, втратили рідних або знайомих, тисячі були поранені й сотні убиті. Є ще й проблема ненароджених дітей – народжуваність в Україні під час війни, звісно, різко впала. Дітей у країні поменшало, всі вони зазнали й зазнають збитки за рахунок війни, всі тією чи іншою мірою стали жертвами і свідками.
Антидискримінаційний центр “Меморіал” збирає історії дітей, яких війна змусила переїхати. Деякі історії вже увійшли до опублікованих матеріалів (такі, як анімаційний документальний фільм “Ми поїхали“), інші ще будуть опубліковані у спеціальній доповіді на сторінці кампанії #CrossBorderChildhoodUA.
Дуже важливо зібрати свідчення і враження дітей щодо того, що відбувається, показати реальні проблеми дітей, які постраждали від війни. Потрібно захистити права дітей – але не спекулювати на дитячих долях. Бо саме брехня і спекуляції на тему дітей супроводжують пропаганду війни і насильства від самого початку російської агресії, з 2014 року. Багато російських солдатів, які воювали в Україні, потрапляючи в полон, розповідають, що вони вірили в якусь свою місію з порятунку дітей в Україні (недаремно ще 2014 року пропагандист Дугін, а потім і ТБ РФ поширювали міф про “розіп’ятого хлопчика”).
Тема “порятунку дітей” лунає в Росії і у 2023-му році: провладний концерт у Лужниках 22 лютого супроводжувався показом очевидно зфальсифікованого відео з російським військовим, який “рятує” (нібито в Маріуполі) дітей. Кадри цього відео могли б стати ілюстрацією до звинувачень на адресу Росії, які постійно лунають, у викраденні дітей України, їхньому насильницькому вивезенні (зокрема, з Маріуполя) до РФ.
Дітей з України, дійсно, вивозили до РФ – нерідко всупереч волі їхніх законних представників. Представником дітей, які залишилися без батьківського піклування, може бути лише держава, громадянство якої набула дитина, на території якої він (вона) перебуває. Влада України не давала згоди на вивезення дитячих закладів з окупованих і тимчасово захоплених російськими військами регіонів. Були випадки, коли дітей забирали в батьків (тобто законних представників), вивозили до РФ, маючи на меті натуралізувати їх там. Місцезнаходження дітей потім нерідко приховується, дорослі, які шукають дітей (зокрема представники уряду України), не завжди можуть їх знайти, а забрати дітей вдається лише у виняткових випадках.
Така практика не просто порушує права дітей, міжнародні зобов’язання РФ у рамках КПР ООН, закони України. Викрадення і насильницькі утримання в межах ворожої країни, що веде агресивну війну проти батьківщини вивезених дітей, – злочин. Росія зобов’язана надати повну інформацію про всіх дітей, які опинилися на території РФ і в окупованих регіонах України (зокрема, в Криму), необхідно у найкоротший термін створити можливість для дітей повернутися додому, а якщо це неможливо – у безпечні місця, які перебувають під контролем уряду України.
АДЦ “Меморіал” закликає й усі інші країни, де опинилися українські діти, вимушені покинути країну через війну, надати уряду України інформацію про несупроводжуваних або розлучених із батьками дітей, про вжиті заходи щодо захисту прав та інтересів цих дітей. У ситуації стихійної вимушеної міграції, коли за перші місяці війни (навесні 2022 року) виїжджали мільйони українських дітей і жінок, не завжди вдавалося документувати кожен випадок, деякі діти виїжджали без рідних, іноді навіть без посвідчень особи. Особливо пильну увагу потрібно приділити захисту прав дітей із вразливих до дискримінації груп – етнічних меншин, дітей з інвалідністю, негромадян. Деякі сім’ї виявилися розлученими під час переїздів або вже у новій країні перебування, діти при цьому потрапляють до соціальних притулків або фостерних сімей. Інформацію про такі випадки має бути зібрано, проаналізовано, обговорено з усіма зацікавленими сторонами, зокрема на рівні міжурядових комунікацій. Захист прав дітей – обов’язок як влади країни їх перебування, так і влади країни громадянства неповнолітніх.
Потрібні комплексні заходи щодо запобігання експлуатації дітей, трафіку, втрати даних про дітей. Потрібні двосторонні урядові договори, що спираються на позицію КПР ООН про дітей у ситуації міграції. Потрібні працюючі постійні канали зв’язку відповідальних осіб.
Права дітей мають бути пріоритетом для всіх країн, де діти могли опинитися – чи то вимушене, чи добровільне перебування, чи то транзит, чи то постійна релокація.
Потрібна не тільки інформація, а й реальні ефективні дії щодо захисту прав дітей з урахуванням позицій експертів і фахівців у сфері дитинства.