3 октября 2022 года в Варшаве на Конференции по человеческому измерению БДИПЧ ОБСЕ прошел сайд-ивент о защите прав украинских детей в ситуации массовой миграции.
Сайд-ивент был организован Коалицией «Права ребенка в Украине» и Украинской сетью за права ребенка при поддержке АДЦ «Мемориал». Встреча началась с премьеры документального анимационного фильма «Мы уехали. Голоса детей Украины». Фильм основан на проведенных психологами интервью с детьми, оказавшимися в вынужденной миграции в странах Евросоюза. Дети рассказывают о том, как они пережили известие о начале войны, обстрелы, эвакуацию под бомбежками, разлуку с близкими, они говорят о своей боли, о надеждах и мечтах.
На сайд-ивенте выступили экспертки украинских общественных организаций, занимающихся защитой прав детей. Светлана Щербань (НГО “Харьковский институт социальных исследований”) рассказала о проблемах эвакуации семей с детьми с временно оккупированных территорий и территорий, где ведутся активные боевые действия. Татьяна Лузан (НГО «Право на захист») посвятила свое выступление детям-мигрантам без сопровождения и практикам разных стран ЕС при обращении с такими детьми. Наталья Дмитрук (НГО “Гендерное креативное пространство”) говорила о детях – внутренне перемещенных лицах, оказавшихся в более безопасны областях Украины, и проблемах, с которыми сталкиваются их семьи. Марианна Онуфрик (проект “Право на семью” SOS Kinderdorf Ukraine, заместительница главы правления ГС “Украинская сеть за права ребенка”) говорила о положении детей с инвалидностью, подчеркнув необходимость продолжения реформы по деинституализации в Украине. Модерировала дискуссию Татьяна Семикоп (Общественное движение “Вера. Надежда. Любовь”).
Через значну загрозу безпеці люди продовжують евакуюватися із тимчасово окупованих територій та територій, де йдуть активні бойові дії. З 29 липня в Україні запроваджена обов’язкова евакуація мешканців неокупованих районів Донецької області. Для цього Кабмін підтримав ініціативу Мінреінтеграції створити Координаційний штаб, який займатиметься організацією вивозу людей з Донецької області. У разі непогодження евакуюватися громадяни мають підписати бланк відмови, де погоджуються, що розуміють усі наслідки та несуть відповідальність за своє життя. Важливим рішенням щодо обов’язкової евакуації стало також посилення Урядом відповідальності за дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За відмову евакуюватися сім’ї, а також патронатні вихователі та дитячі будинки, які виховують таких дітей, будуть втрачати право опіки над ними . У подальшому планується розширити обов’язкову евакуацію на території інших областей, де відбуваються постійні обстріли і зруйновані комунальні сервіси без можливості їх відновлення (постачання газу, води, тепла та електроенергії) – це, передусім, Луганська, Харківська, Запорізька, Херсонська та Миколаївська області. Окрім того, восени евакуація ускладнена погодними умовами. Опади можуть розмити ґрунтові дороги, по яких проходить значна частина евакуаційних шляхів.
Евакуація зазвичай відбувається силами місцевої влади та волонтерських організацій. Офіційні гуманітарні коридори для виїзду мирного населення відсутні.
Сім’ї також намагаються виїжджати власними силами. Але виїзд з тимчасово окупованих територій часто пов’язаний із цілою низкою ризиків. Українців забирають на довготривалу фільтрацію, можуть депортувати на територію росії, чоловіків – мобілізувати на війну. Окупанти на блок-постах вимагають гроші за дозвіл виїхати, можуть відібрати воду та їжу, які вкрай потрібні під час кількаденної подорожі, особливо влітку. Також є випадки обстрілів транспорту. Будь-яка з описаних ситуацій може бути критичною для дітей, яких намагаються вивезти батьки. Оновити/додати приклади
1 серпня російські окупанти впритул обстріляли автобус під час евакуації із села Старосілля Херсонської області до Кривого Рогу. Загинули дві людини. Ще двох госпіталізували до лікарні у тяжкому стані.
За даними мера Мелітополя Івана Федорова, відомо про випадок, коли батьків відправили на фільтрацію, двоє дітей віком чотири і шість років самі залишилися сидіти в машині упродовж восьми годин. Також 21 серпня мер повідомив про загибель жінки у автомобільній черзі на виїзд у Василівці. Загальна кількість смертей, які зафіксовано в евакуаційних колонах, вже перевищила десяток. Також відомо про випадок доставляння до місцевої лікарні немовля з тепловим ударом, бо російські військові два дні не пропускали машину.
За даними Уповноваженого ВР України з прав людини Дмитра Лубінця під час фільтрації росіяни окремо утримують чоловіків, окремо жінок та окремо дітей. Потім одночасно проводять допити і співставляють отримані дані. Також є вірогідність розлучення батьків та дітей, які батьків не пропускають разом з дітьми та заарештовують через певні питання до них. У такому разі дітей відправляють на територію рф самих.
Слід зазначити, що до евакуації громадян спонукають також загрози ядерного тероризму з боку росії. 4 березня 2022 року окупанти захопили Енергодар та Запорізьку АЕС поряд з містом. На Запорізьку АЕС росіяни завезли зброю та вибухівку, також замінували низку комунікацій. Серед них газопостачання, електропостачання та водопостачання станції.7 Ворог вже неодноразово обстрілював ЗАЕС, що створює небезпеку техногенної катастрофи не тільки для України, але й для інших країн світу.
Відсутність розвинутої інфраструктури гендерно чутливих сервісів для родин з дітьми в громадах, а також, відповідних просторів та послуг спеціалістів в локаціях тимчасового проживання ВПО з дітьми.
Наталія Дмитрук, НУО «Гендерний креативний простір»
Помірна допомога громад щодо організації навчання дітей, незважаючи на їх вразливість та незахищеність. Дефіцит місць в дошкільних закладах освіти для дітей ВПО дошкільного віку, відсутність адаптації потреб батьків дітей молодшого шкільного віку до послуг з дошкільного виховання.
Незадовільний рівень комфорту проживання родин з дітьми, дефіцит життєвого простору, зокрема у вийнятих квартирах, вимушена та критична пристосованість дітей/підлітків в помешканнях тимчасового проживання. Економічна недоступність для родин з дітьми орендованого житла що спричиняє мінімізацію параметрів комфорту такого житла, для дітей всіх вікових груп, особливо для підлітків – відсутність індивідуального спального місця, можливості накопичення дитячих атрибутів життєдіяльності (одягу, книжок, іграшок), дефіцитні параметри щодо засобів дозвілля для дітей/підлітків – спортивного знаряддя, тв- та музикальних пристроїв, ноутбуків/комп’ютерів. А також, додаткові ризики для дітей за умов відсутності власного життєвого простору. Дистанціювання громад від вирішення проблемних ситуацій з дефіцитом житла та відповідальності за перспективне покращення умов проживання родин з дітьми.
Відсутність логістичних процедур з організації /надання послуг з психологічної підтримки дітей/підлітків, зокрема у сільській місцевості. Відсутність планів оперативного загальносистемного реагування, включаючи програми альтернативного навчання та психологічної підтримки дітей ВПО.
Помірна переадресація послуг з психологічної підтримки дітей та послуги для дітей ВПО з особливими освітніми потребами, дітей з порушеннями психофізичного розвитку та дітей з інвалідністю.
Неукомплектованість персоналу у інтернатних закладах для осіб з інвалідністю та не пристосованість помешкань для рекреації, реабілітації та дозвілля в даних інституціях, зважаючи на їх довоєнну інфраструктурну нерозвинутість, дефіцит ресурсів та відповідальне керівництво, партнерство між владою громад та владою обласного/регіонального рівнів, а також нераціональну емпатію у питаннях розміщення евакуйованих переміщених ВПО з інвалідністю.
Помірна доступність медичних послуг на місцевому рівні, необхідність мобілізації часу та ресурсів батьків для отримання спеціалізованої медичної допомоги на вторинному та третинному рівні. Наявність дефіциту медикаментів та вакцин для дітей (у т.ч. сезонних).
Нерозвинутість мовних навичок дітей з української мови що спричиняє ситуативну дискримінацію з боку політично заангажованих та нетолерантно налаштованих представників місцевих громад, як результат не вироблення правил емпатійного вербального спілкування з родинами ВПО, зокрема дітьми ВПО з боку влади та громадкості приймаючих громад.
Маріанна Онуфрик, «Право на сім’ю» SOS Kinderdorf Ukraine, ДС «Українська мережа за права дитини»)
Реформа деінституалізації в Україні триває вже 5 років. Але кількість дітей, які перебувають в інтернатних закладах, практично не зменшилася. На початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну (24.02.2022) в закладах перебувало понад 105 тисяч дітей.
З лютого по липень 2022 року 4505 з них були евакуйовані за межі України. Більшість дітей зараз у Польщі – 36%, Німеччині – 17%, Італії – 8%, Австрії – 6%, Румунії – 6%, Туреччині – 6%.
За інформацією Агентства ЄС у справах біженців, станом на 16 червня 2022 року в країнах ЄС перебувало 7962 дитини без супроводу, які зареєстровані під тимчасовим захистом.
Аби захистити українських дітей, що знаходяться в інтернатних закладах, діючи за принципом найкращих інтересів дитини, наші зусилля зараз мають бути зосереджені на наступних цілях:
- об’єднати зусилля України та всіх країн, які приймають дітей з інтернатних закладів та дітей без супроводу, з метою моніторингу їх переміщення та потреб та надання їм підтримки;
- спрямовувати всю міжнародну, благодійну та гуманітарну допомогу на задоволення індивідуальних потреб дитини, з наголосом на сімейному типі піклування – розвивати сервіси в українських громадах;
- не допустити відновлення/відбудови інфраструктури інтернатних закладів в Україні під час та після війни;
- Забезпечити повернення дітей із інтернатних закладів, які були евакуйовані в безпечні регіони України або приймаючі країни, до сімей чи закладів сімейного типу;
- Відновити реформу деінституалізації в Україні.
Діти без супроводу та розлучені з сім’єю діти.
Тетяна Лузан, НУО «Право на захист»)
- Чіткий наратив щодо неповнолітніх без супроводу: тимчасовий захист не є статусом біженця
- Узгодження підходів України та ЄС щодо перетину державного кордону неповнолітніми без супроводу та особами, які супроводжують дітей
- Перш ніж обговорювати Директиву про тимчасовий захист та проблеми, пов’язані з її застосуванням щодо неповнолітніх без супроводу, необхідно почати з документу попередника щодо неповнолітніх без супроводу, а саме з Резолюції Ради від 26 червня 1997 року щодо неповнолітніх без супроводу, які є громадянами третіх країн.
Документ обумовив підхід ЄС до неповнолітніх без супроводу в конкретному контексті. А саме:
- у 1997 році він запровадив визначення неповнолітніх без супроводу на рівні ЄС;
- він бореться з несанкціонованою імміграцією та проживанням громадян третіх країн на території держав-членів;
- держави-члени можуть відмовити неповнолітнім без супроводу у допуску на кордоні, якщо вони не шукають захисту, тобто альтернативою в цьому випадку є отримання статусу біженця;
- якщо неповнолітньому не дозволяється продовжити своє перебування після перетину кордону в державі-члені, його можуть повернути назад.
За кілька років, у 2001 році, було прийнято Директиву про тимчасовий захист, яка надає нову можливість для переміщених осіб через, зокрема, війну, – тимчасовий захист.
З метою невичерпного порівняння з Регламентом необхідно зазначити, що
- визначення неповнолітніх без супроводу майже ідентичне визначенню в Резолюції;
- дериктиву було прийнято для забезпечення захисту обмеженої тривалості, тобто тимчасово, в ЄС переміщених осіб, включаючи неповнолітніх без супроводу, які не можуть повернутися до своєї країни, наприклад, через війну;
- переміщені особи не зобов’язані відмовлятися від свого громадянства або вдаватися до єдиної альтернативи – статусу біженця, хоча така можливість не виключається Директивою про тимчасовий захист; надання захисту відбувається відносно автоматично для українців;
- передбачено добровільне повернення осіб, яким надано тимчасовий захист.
Підсумовуючи, можна сказати, що хоча процедури та механізми, закладені в названих правових інструментах, досить суттєво відрізняються, різниця у визначенні неповнолітніх без супроводу майже непомітна. Більш того, такий підхід був запроваджений на рівні ЄС наприкінці минулого століття.
Виходячи з цього, необхідно мати на увазі, що українці, в тому числі й неповнолітніх без супроводу, не є біженцями. Вони перебувають в ЄС тимчасово, захист ЄС їм надається практично автоматично. Вони мають право на добровільне повернення.
Крім того, в Україні існують ефективно функціонуючі центральні та місцеві органи захисту дітей, які мають бути належним чином залучені до процесу надання захисту та піклування українським неповнолітніми без супроводу в ЄС.
Це означає, що наприклад ситуація, яка сталася в Італії, коли евакуйованих українських дітей закрили в закладі і їх законному представнику було заборонено повертатися, не має більше ніколи повторитися.
2. Повертаючись до визначення терміну неповнолітніх без супроводу, який було визначено двадцять років тому, хотілося б підняти проблему його актуальності та відповідності як сучасним реаліям, так і українському законодавству.
Почати слід з того, що українське законодавство не містить визначення неповнолітніх без супроводу. Крім того, українські офіційні особи оголосили, що неповнолітніх без супроводу не мають права перетинати державний кордон України, що, як ми знаємо, не так. Принаймні це можна стверджувати щодо дітей 16-18 років, яким дозволено самостійно перетинати державний кордон.
Отже, комплексного підходу до неповнолітніх без супроводу в Україні немає. Однак тільки діти віком 16-18 років точно підпадають під сферу дії визначення неповнолітніх без супроводу у Директиву про тимчасовий захист і їм буде дозволено в’їзд до ЄС. Однак були повідомлення, що на польському кордоні дітей віком 16-17 років не пропускають до Польщі та повертають назад в Україну.
На жаль, якщо говорити про визначення неповнолітніх без супроводу у Директиві про тимчасовий захист, воно також далеке від чіткого. Відповідно до Директиви неповнолітні без супроводу це громадяни третіх країн або особи без громадянства віком до вісімнадцяти років, які прибувають на територію держав-членів без супроводу дорослої особи, відповідальної за них згідно із законом чи звичаєм, і до тих пір, поки їх фактично не взяли під опіку такі особи, або неповнолітні, які залишилися без супроводу після в’їзду на територію держав-членів.
Це визначення було розширено Комісією у запитаннях та відповідях. Зокрема, включення до неповнолітніх без супроводу «розлученої дитини», яка є, цитата: «дитина, яка прибуває на територію держав-членів у супроводі родичів або із дорослим (не родичем), якого вона знає, де іноді останнім було надано дозвіл одним із батьків на поїздку з дитиною та/або на тимчасовий догляд». Комісія, спираючись на Загальний коментар ООН № 6 Комітету з прав дитини, вільно витлумачила його, опустивши законних або первинних опікунів і поширивши його на неродичів, уповноважених батьками.
Підводячи підсумок, Комісія випустила документ, що не має обов’язкової сили, спираючись на такий самий документ ООН, що містить її тлумачення визначення неповнолітніх без супроводу, та пом’якшела його поняттям розлученої дитини, яке відсутнє в обов’язкових правових інструментах.
Далі статус неповнолітніх без супроводу безпосередньо пов’язаний з тими дорослими, які подорожують з ними. Таким чином, Комісія знову «узаконила», заявивши, що «є дві інші категорії дітей, які, строго кажучи, не є «без супроводу» або «розлученими», але які також потребують додаткового захисту та гарантій, як і останні».
За даними Комісії, це:
– діти з українських інтернатних закладів, які часто прибувають до ЄС групами та в супроводі опікуна, призначеного компетентними органами України, та
– діти, які прибувають на територію ЄС у супроводі опікуна, призначеного компетентними органами України.
Що таке «додатковий захист», не було уточнено, як і його взаємозв’язок з тимчасовим захистом.
Тож орієнтуючись самостійно, слід зазначити, що одночасно Комісія посилалася на Гаазьку конвенцію про захист дітей 1996 року стосовно питання про опікунів. Зокрема, було зазначено, що «іноді акти, видані українською владою про призначення опікунів, прямо не визнаються, як вони повинні бути визнані відповідно до Гаазької конвенції про захист дітей 1996 року».
На жаль, не було роз’яснень щодо конкретних питань, справ, документів, країн. Тому єдиним можливим способом вирішення цього питання є стаття 40 Конвенції. У неї зазначено, що зазначені в сертифікаті дієздатність і повноваження, виданому особі з батьківською відповідальністю державою постійного проживання дитини, вважаються такими, за відсутності доказів протилежного.
Отже, питання полягає в тому, які докази протилежного надали країни-члени для позбавлення повноважень законних представників, призначених українською владою? Інший приклад з Італії, бабуся, яка подорожувала з дівчиною, не була визнана законним опікуном, незважаючи на українські дозвільні документи. Тепер мати дівчини намагається возз’єднатися з донькою в італійському суді.
І, нарешті, через шість місяців війни стає все менш зрозуміло, хто такі неповнолітні без супроводу з України. Неузгодженості між підходами країн-членів слід подолати лише шляхом прийняття законодавства на рівні ЄС та внесення змін, серед іншого, до Директиви про тимчасовий захист. Неузгодженості між Україною та ЄС мають бути подолані об’єднанням зусиль центральної влади ЄС та України. У будь-якому випадку возз’єднання сім’ї та добровільне повернення, передбачені Директивою про тимчасовий захист, повинні бути дотримані.